Бойове коріння і сучасне призначення бойового хортингу | Національна Федерація Бойового Хортингу України

Бойовий хортинг у загальному розумінні – це наука оборони, а не нападу, яка служить на добрі справи і на користь людям. Він не лише вчить самозахисту, а й дає багатий життєвий досвід, що формує твердий і мужній характер, стійкість і витривалість, наполегливість, цілеспрямованість та інтелектуальні здібності, які необхідні в побуті, роботі та громадській діяльності.

Бойовий хортинг – не тільки вид спортивного єдиноборства, це система виховання, що сприяє розвитку фізичних, розумових, морально-вольових якостей людини, патріотизму і громадянськості. Він сприяє виробленню самодисципліни, формує внутрішню моральну опору і сильну особисту позицію в досягненні життєвих цілей. Бойовий хортинг формує соціальну опору українського суспільства, людей, здатних постояти за себе, за свою сім'ю, за Батьківщину, виховує в людях справжнє почуття справедливості.

Законодавство України одним із основних завдань визначає виховання кожного громадянина України патріотом своєї держави. Ефективним засобом виховання патріота України та її захисника є бойовий хортинг – професійно-прикладний вид підготовки і спорту працівників силових структур держави, установ та відомств, військових і правоохоронних органів. Бойовий хортинг є системою комплексного фізичного виховання, створеною для професійної підготовки військовослужбовців Збройних Сил України, співробітників фізичної охорони, різних підрозділів спецслужб МВС, СБУ, МНС та інших силових відомств держави.

Бойовий хортинг, крім першого свого завдання з навчання різним способам самозахисту, є індивідуально орієнтованим, і всебічно розвиває напрями фізичної культури особистості. Він включає в себе також медичний курс підготовки, психологічну, тактико-спеціальну підготовку, складається з декількох програм навчання і перепідготовки з бойового хортингу та силової нейтралізації противника в екстремальних умовах війни, а також взаємодії з правопорушником у мирний час.

Особливостями системи бойового хортингу є лаконічність руху, раціональність дії, величезний вибір арсеналу прийомів самозахисту і професійне ведення рукопашної сутички з противником у різних умовах, висока потужність спеціалізованих ударно-захватних дій та ефективність бойових прийомів самозахисту. У процесі вивчення прийомів люди з різним початковим фізичним рівнем однаково ефективно можуть діяти у бойових умовах або в умовах спортивної сутички, тому що набувають професійно-прикладних навичок фізичної силової самооборони, які завжди стануть у пригоді в разі особистої або колективної громадської небезпеки.

У наш час для більшості людей звичайні спортивні заняття давно абсолютно не є рецептом для підтримки самопочуття і функцією для досягнення встановлених висот, а вони є варіантом самопідготовки, укріплення здоров’я, психологічного загартування, відпочинку і навіть, у якійсь мірі, розваги. Досить простий регламент спортивних змагань об'єднав шанувальників спорту різних країн, незважаючи на відмінності в мові, віці, соціальному статусі. Інша справа – бойовий хортинг, у якому закладена система формування професійно-прикладних навичок, необхідних для служби у різних силових та правоохоронних органах.

У будь-якому випадку, бойовий хортинг для всіх його прихильників грає важливу роль у житті, оскільки для людей, які зайняті бойовим хортингом, притаманні такі якості: витривалість, координація, швидкість, спритність, реакція, рішучість, сила і завзятість. Також від бойового хортингу можна мати достатньо специфічних позитивних емоцій, вивчаючи прийоми самооборони і стежачи за своїм самовдосконаленням.

Технічна основа бойового хортингу фактично є однією з кращих вітчизняних розробок системи підготовки військовослужбовців і правоохоронців, яку складають вивчені, досліджені, перевірені часом та практикою прийоми найсильніших систем і програм військового напряму, фахівців у галузі правової та фізичної охорони. Ці дані збиралися і оброблялися засновником бойового хортингу протягом десятків років у багатьох країнах світу з подальшою адаптацією до найрізноманітніших потреб, завдань і цілей спецпідрозділів державних силових служб.

На відміну від більшості сучасних стилів і напрямів самозахисту, бойовий хортинг формується на науковій основі дослідження можливого противника, при цьому використовуються тільки надійні дані, отримані з першоджерел, від спецпідрозділів при веденні бойових дій під час локальних війн тощо.

Бойовий хортинг має великий різнобічний потенціал, здатний скласти реальну конкуренцію будь-якій визнаній у світі школі бойових мистецтв, що неодноразово підтверджується, як спортивною практикою на змаганнях, так і реальними фактами з військового бойового життя. Протягом тривалого часу бойовий хортинг приваблює масу людей всіх спецпідрозділів силових структур нашої держави своєю надійністю та абсолютною ефективністю.

Від самого початку заснування бойовий хортинг як прикладний спорт є на піку популярності, оскільки абсолютно всі розуміють, що це важливі життєві навички, здоров'я, витривалість, краса, активність, хороший гарт для організму. Переважна більшість соціологічних анкет молодих людей, які займаються бойовим хортингом, говорять про те, що цей професійно-прикладний вид спорту сприяє утворенню головної думки про навколишній світ, життя, суспільство, яке потребує захисту.

Безпосередньо у бойовому хортингу особливо практично, і поряд з цим, ефективно показуються найважливіші для прогресивного суспільства цінності, такі як високі силові показники і високий рівень володіння прийомами самозахисту, рівність шансів на успіх, прагнення бути першим, осилити не тільки суперника, але і свої негативні риси: малодушність, невпевненість, страх, апатію, пасивність, безініціативність.

У кожної людини різноманітний інтерес до бойового хортингу, а для спортивних благодійників, які працюють для підтримки спортсменів, лікарів, директорів спортивних товариств, керівників силових спецпідрозділів, військових командирів, особовців та спецпризначенців, тренерів з бойового хортингу – це, перш за все, специфічна робота, рід існування, життєвий шлях.

З проблемами самозахисту стикаються представники всіх стилів і видів бойових мистецтв. У кожному з них є розроблені і далі розробляються свої варіанти рішень цих проблем. Однак, дуже часто школи і стилі критикують, часто вже не заслужено, представників інших шкіл і стилів. Це відбувається через відсутність єдиних норм, правил і оцінок техніки і тактики арсеналу прийомів самооборони.

Окремі школи і стилі заявляють навіть про неможливість їхнього порівняння, вважаючи, що єдиним мірилом ефективності може бути тільки реальна вулична бійка. Таке ставлення є невірним, і тому може привести до застою в розвитку самооборони, а також до особистих проблем з законодавством. Навички самооборони бойового хортингу, які фактично є невидимою зброєю, мають служити людям на добрі справи, і саме так заповів своїм учням і послідовникам засновник стилю, і саме такий підхід у впровадженні програм підготовки спортсменів сповідує професійно-прикладний вид спорту військовослужбовців та правоохоронців України.

Для успішного проведення бойової сутички необхідне уявлення про реальні бойові можливості потенційного противника, а також планомірна розробка широкого арсеналу прийомів рукопашної сутички та ефективних методів підготовки. Не секрет, що за останні роки рівень підготовки багатьох шкіл бойового хортингу в Україні значно виріс і за технічними, і за тактичними характеристиками.

Водночас, арсенал прийомів бойового хортингу для реальних бойових дій виріс у кілька разів. Крім того, в останні роки стали створюватися і розвиватися нові синтезовані напрями і школи бойового хортингу в різних областях України, які взяли на озброєння техніки з різних, часто антагоністичних шкіл, і об'єднавши їх отримали нові, нестандартні рішення. Тому, для успішної підготовки і розвитку навичок самозахисту необхідний постійний обмін досвідом, можливий тільки у змагальному форматі або під час проведення семінарів за участю відомих майстрів бойового хортингу.

Умови, в які потрапляє людина в реальному військовому бою чи вуличній сутичці, не відповідають умовам проведення спортивної сутички. У спортивній сутичці у суперників приблизно рівні вагові показники, приблизно рівний рівень підготовки, відсутність зброї, ряд часткових обмежень для вільного проведення технічних прийомів.

Спортивна змагальна сутичка між суперниками починається і закінчується за командою, підлягає ретельному нагляду суддівської бригади, а також має жорсткий регламент. Це призводить до зміщення акценту в підготовці спортсменів на більш вузьке коло технічних дій найбільш можливих у спортивній сутичці для отримання перемоги над суперником.

Такий підхід, виправданий в умовах спортивних змагань, дуже часто призводить до неефективності захисних дій у реальному військовому бою або можливому справжньому вуличному протистоянні з нападником. Умови реальної сутички з противником вимагають від того, хто захищається, більш широкого, можливо іноді менш технічно складного і відпрацьованого, арсеналу бойових прийомів.

Через певну травмонебезпечність проведення змагань з бойового хортингу у розділі самозахисту з демонстрацією у повний контакт розширеного арсеналу бойових дій, на практиці можливе лише у режимі демонстрації варіантів захисту від заздалегідь відомих і обумовлених атак.

Правила спортивних сутичок бойового хортингу для зниження травматичності регламентують і вводять ряд обмежень на проведення бойових прийомів, що призводить до виключення з арсеналу найбільш ефективних з точки зору самозахисту технічних дій: удари в пах, горло, очі, інші больові області, удари ліктем у голову, больові прийоми на пальці, шию, хребет тощо.

Наявність захисного спорядження також призводить до зниження травматичності ряду ефективних прийомів системи бойового хортингу. Досить часто, намагаючись отримати максимальну оцінку, спортсмени бойового хортингу проводять дуже технічно складні й ефектні прийоми, допускаючи проведення проти них в цей же час контратакувальних прийомів і дій, менш ефектних, і які оцінюються за правилами змагань нижче, але є дуже небезпечними з точки зору самозахисту.

Часто у спортивних сутичках перемога присуджується спортсмену, який показав кращий результат за оцінками окремих технік, але не отримав реальної переваги. Натомість, правила бойового хортингу дозволяють оцінити реальне проведення прийомів і оголосити перемогу спортсмену, який дійсно переміг.

Всі згадані аспекти також призводять до зміни підходів у підготовці спортсменів, що призводить до зниження ефективності їх дій в умовах реальної сутички з противником. Вихід з ситуації, що склалася, можна знайти, і це частково допоможе вирішити завдання проведення змагань з бойового хортингу у розділі «Самозахист» з демонстрації прикладної техніки самооборони з акцентом в оцінках на ефективність цих технік з точки зору безпеки та результативності.

Хоча початок і завершення спортивної сутички відбувається за сигналом, і час сутички обмежений, але це надає можливість для проведення розвідувальних дій і вироблення переможної тактики. У такому випадку і за такими правилами спортсмен бойового хортингу, який програвав на початку рукопашної сутички, може взяти реванш в кінці, захопивши ініціативу по ходу ведення сутички.

Природно, такий підхід не може бути виправданий з точки зору ведення професіоналом, майстром бойового хортингу реального бойового протистояння, де перша атака може виявитися останньою в цьому бою. Імовірність наявності в реальній сутичці кількох супротивників також вимагає від того, хто захищається, лаконічності та ефективності у проведенні контратак і подальшого атакування нападника.

Вирішити дану проблему можна шляхом спеціальної підготовки до змагань з проходженням випробування через напади декількох суперників поспіль, тобто, естафети з проходження одним спортсменом декількох ділянок, згідно встановленої жеребкуванням послідовності атакування різних асистентів за мінімальний час. Це є однією з головних тренувальних методик у бойовому хортингу для вироблення автоматизму і спонтанності захисних дій.

Система прийомів самозахисту бойового хортингу розглядає можливість застосування в реальній рукопашній сутичці різних видів холодної зброї, підручних засобів, загрозу застосування вогнепальної зброї як з боку нападника, так і застосування відібраної зброї тим, хто обороняється. Техніки бойового хортингу з обеззброєння і застосування зброї та підручних засобів є надзвичайно продуманими, ефективними проти нападника, і досить безпечними для того, хто обороняється, при правильному технічному виконанні цих прийомів.

В умовах реальної сутички можливе зіткнення з противником, який перевищує того, хто обороняється, за масою тіла, швидкістю пересування, а також нападником, який володіє ударною або борцівською технікою. Природно, арсенал проти кожного противника необхідно вибирати відповідний ситуації: борців – бити, ударників– бороти, з важкими і більш повільними опонентами слід вести сутичку на дальній дистанції, з легкими – потрібний вхід у ближній бій тощо.

Однак, слід пам'ятати про неможливість у деяких випадках провести розвідку і точно класифікувати противника, провести найбільш тактично вигідні прийоми через особливості місця сутички: обмежене приміщення, слизька поверхня, природні перешкоди, певний вид зброї в руках противника тощо.

Окремо варто розглянути можливість ведення сутички з декількома супротивниками. Система бойового хортингу щодо застосування колективних прийомів самозахисту розглядає не тільки технічний арсенал, але і тактику ведення групової сутички проти чисельно переважаючого супротивника: відхід із зони атаки, спеціальне шикування в лінію, використання природних перешкод, застосування допоміжних засобів оборони, використання особливостей приміщень, територіальних характеристик, особливостей місцевості, умов видимості тощо.

Для вирішення даного кола проблем самозахисту Національна федерація бойового хортингу України пропонує проведення спортивних змагань з бойового хортингу та багатоборства самозахисту, а також розділів змагань, які сприяють підготовці військовослужбовців до служби у Збройних Силах України, правоохоронців – до служби у державних правоохоронних органах системи Міністерства Внутрішніх Справ України.

Дана технологія не є остаточним варіантом і для подальшого розвитку бойового хортингу приймаються до розгляду пропозиції представників силових установ і відомств України, які співпрацюють з Національною федерацією бойового хортингу України, представників інших стилів і шкіл бойових мистецтв, організацій і клубів військово-прикладного спрямування.

Оскільки мистецтво застосування прийомів бойового хортингу ніколи не було обмежене заборонами: виконання задушливих і больових прийомів, атаки по нервах, використання підручних засобів тощо, це демонструє, як динамічно професійно розвивається наше українське бойове мистецтво, залишаючись вірним своїм базовим принципам, оскільки бойовий хортинг розвивався одночасно зі спортивним напрямом, і маючи прикладні методики став національним професійно-прикладним видом спорту України, виховною системою особистості, засобом підготовки молоді до служби в силових структурах держави.

Бойовий хортинг, безумовно, є самою об'ємною системою самооборони в Україні. Оскільки вона включає різні тактичні стилі ведення бою, її вивчення нагадує вивчення відразу декількох напрямів у стратегії і тактиці бойових мистецтв. Це першопочатки українських бойових традицій – земля, вогонь, вода, вітер; технічний арсенал – удари, захвати, кидки, больові прийоми, задушливі прийоми, озброєний бій; педагогічні умови – знання, послідовність, визначення, правильна реакція, повага, вміння, досконалість, ефективність і професіоналізм.

Кожен напрям бойового хортингу по-своєму вирішує питання, на що більше робити акцент, у залежності від особистих уподобань воїна, душевного стану, фізичної форми, попередньої підготовленості, матеріальної частини, бойової готовності тощо. Безперечно те, що комбінація потужності і техніки бойового хортингу є руйнівною.

Методика підготовки у значній мірі використовує тільки необхідну потужність. Саме необхідну, коли вона не використовується в надлишок і не починає суперечити головному принципу – гнучкості відповіді та контролю за тим, щоб підготовчі заняття не переростали у змагальні за темпом та об’ємом навантаження.

Поєднання елементів бойового хортингу, рефлексів органів чуття, технічної майстерності, потужності, сили, твердості з одного боку, з розумом, досвідом, рухливістю, гнучкістю, м'якістю – з іншого боку, породило надзвичайно ефективне професійно-прикладне бойове мистецтво Збройних Сил України – сучасний стиль бойового хортингу.

Всі техніки, наведені у методичних розробках цього стилю – приклад використання основних принципів бойового хортингу, і є, без винятку, практичними та ефективними прийомами самооборони. Звичайно, завжди необхідно враховувати індивідуальні переваги і можливості, які могли б використовуватися, розвиватися і вдосконалюватися тренерами і спортсменами.

Бойовий хортинг, як засіб самозахисту, навчить піклуватися про себе в небезпечних ситуаціях, будь то озброєні або беззбройні напади. Це цінне дослідження, оскільки воно виховує воїна, щоб уникнути впливу сили противника і, у відповідь, напасти на нього в точці, де він може застосувати лише невелику частину від своєї повної сили.

Система бойового хортингу вчить розбалансовувати суперника. І навпаки, людина навчається зберігати свій власний баланс і застосовувати 100 % своєї сили, щоб акумулювати всі зусилля, які можна докладати проти нападника. Людина, яка навчена і натренована у бойовому хортингу за методиками ефективної самооборони, інстинктивно буде діяти за цим принципом у всьому, що вона робить, чи займається вона фізичним змаганням, або розумовим пізнанням.

Тому, курс бойового хортингу обов’язково залишить свій постійний відбиток на менталітеті воїна, вробивши його обережнішим, але сміливішим. Дана система вчить бійця зберігати свою рівновагу на арені, де змагання є фізичними, або на громадському форумі, де розум протиставляється розуму, інтелект – інтелекту.

Воїн має інший і більш безпосередній результат у ресурсах самозахисту, які будуть у його безпосередньому розпорядженні, коли воїн захищається від нападу, або коли він іде на допомогу комусь іншому. Адже за традицією бойового хортингу воїн плекає в собі відчуття справедливості і вчиться завжди іти на допомогу іншому.

Сильна людина за допомогою бойового хортингу буде мати можливість використовувати свої сили в більш робочому порядку, а слабка людина зможе за можливістю та обставинами знизити вищу силу свого супротивника. Жінка, озброєна наукою бойового хортингу, більше не буде на милості хулігана. Крім того, вона збереже свою присутність розуму і збереже прохолоду аналізу у надзвичайній екстремальній ситуації.

Водночас, бойовий хортинг є різновидом національного професійно-прикладного виду спорту України, заснованого на культурних, оздоровчих і бойових традиціях українського народу. Він є багаторічним спеціально організованим процесом навчання, всебічного розвитку, морально-етичного виховання та оздоровлення дітей і молоді. Також у системі бойового хортингу містяться ефективні форми і методи військово-патріотичного виховання та допризовної підготовки учнівської молоді.

Метою виховних і тренувальних програм системи бойового хортингу щодо військово-патріотичного виховання та допризовної підготовки є: всебічне виховання громадянина-патріота на військових, культурних та оздоровчих традиціях українського народу, формування морально-етичних якостей, зміцнення здоров’я та всебічна фізична підготовка молоді засобами бойового хортингу до захисту України.

Основні завдання програми бойового хортингу: оволодіння основами військових та правоохоронних знань, базової техніки бойового хортингу в обсязі, необхідному та достатньому для участі у спортивних, військово-прикладних і фізкультурно-оздоровчих заходах; розвиток фізичних здібностей, вольових і морально-етичних якостей; формування навичок здорового способу життя; формування критичного ставлення до особистої спортивної майстерності; залучення до фізичного виховання та світового і вітчизняного спорту; сприяння професійному визначенню молоді щодо служби у Збройних Силах України та інших силових структурах.

Загальними принципами організації навчально-виховного процесу з бойового хортингу є: науковість, синтез інтелектуальної та практичної діяльності, індивідуальний підхід, послідовність і поступовість викладення матеріалу. Навчальний матеріал програми бойового хортингу адаптований до занять з учнями різного рівня підготовленості, містить теоретичні відомості, елементи базової техніки бойового хортингу, що подані у вигляді програм фізичної підготовки, спеціальних силових фізичних вправ та імітаційних формальних комплексів, елементи самозахисту бойового хортингу.

В тренувальному процесі з бойового хортингу застосовуються такі методи: наочні (показ вправ, демонстрація вправ на схемі, макеті, екрані тощо); словесні (розповідь, пояснення, вказівка, зауваження, переконання, бесіда тощо); практичні (метод вправ і його варіанти: початкове вивчення технічних дій у цілому або частинами), метод багаторазового повторення (перемінний, інтервальний, ігровий, змагальний тощо).

Навчальна програма з бойового хортингу розрахована на людей усіх вікових груп, починаючи з дошкільного віку, і закінчуючи літнім віком. Вона враховує кращий досвід відомих тренерів з бойового хортингу, практичні рекомендації військової, тактичної та спортивної медицини; результати наукових досліджень з теорії і методики фізичного виховання, військової справи, педагогіки, фізіології, гігієни, психології, філософії, історії України та підготовки молоді до служби у Збройних Силах України і правоохоронних органів.

Програма підготовки спортсменів бойового хортингу визначає цілі та завдання роботи у навчальних групах і містить: пояснювальну записку з загальною характеристикою принципів і методів роботи з бойового хортингу, термінів реалізації програми, тижневого навантаження, засобів організації навчального процесу; розділи з визначеним змістом, формами, засобами і методами, навчально-тематичними планами за розділами підготовки на різних рівнях навчання та військово-патріотичного виховання засобами бойового хортингу; зміст з переліком тем; методичні рекомендації щодо організації тренувального процесу з бойового хортингу; прогнозований результат реалізації програми та шляхи його діагностики; експериментальні дані щодо дослідження ефективності розроблених методик з розвитку та популяризації, поліпшення тренувального процесу з бойового хортингу; перелік обладнання й індивідуального спорядження, необхідного для забезпечення ефективного навчально-виховного, фізкультурно-оздоровчого та тренувального процесу з метою впровадження бойового хортингу у систему підготовки військовослужбовців до виконання відповідних спеціальних завдань силового характеру щодо захисту інтересів громадян і держави.

Мета бойового хортингу – розвиток в особистості воїна високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності, становлення особистості, що володіє позитивними цінностями і якостями, здатних проявити їх в творчому процесі в інтересах України.

У програмі підготовки спортсменів розкривається сучасне розуміння бойового хортингу як одного з пріоритетних напрямів діяльності державних інститутів в умовах консолідації українського суспільства, Збройних Сил України, інших військових формувань і органів, розвитку національного професійно-прикладного виду спорту України.

Зміст програми підготовки спортсменів розкривається за допомогою викладу сукупності основних ідей, положень, що визначають спрямованість, характер та інші компоненти виховання патріотизму, готовності до гідного служіння Батьківщині в сучасних умовах. При цьому враховується досвід і досягнення минулого, реалії та проблеми сьогоднішнього дня, тенденції розвитку найважливіших сфер життєдіяльності українського суспільства.

Програма підготовки з бойового хортингу також являє собою систематизований і послідовний виклад теоретичних основ військово-патріотичного виховання дітей, молоді та дорослих, обґрунтування його вихідних засад, цілей, змісту, завдань, принципів, напрямів, методів, а також умов забезпечення ефективності діяльності в процесі взаємодії її суб’єктів – відповідних державних органів, у тому числі органів освіти, федерацій бойового хортингу, громадських об’єднань і організацій, органів державної влади і місцевого самоврядування.

Сутність цієї діяльності визначається, з одного боку, інтересами і вимогами військової та правоохоронної служби до особистості, з іншого – інтересами суспільства і самої особистості, її ставленням до проблем, що вирішуються державними інститутами з метою зміцнення обороноздатності і безпеки України. Бойовий хортинг включає кращі практики національного єдиноборства українців, систему передачі знань від старших до молодих поколінь, має ефективні засоби фізичного тренування і морально-етичного виховання.

Така система, спрямована на пошук всього передового і доцільного, лягла в основу філософії бойового хортингу – філософії постійного розвитку, оновлення, відкритості до всього кращого. Разом з прийомами бойового хортингу система підготовки ввібрала в себе і моральні принципи українського народу, який передав бойовому хортингу частину своєї культури. Ці цінності дали бойовому хортингу силу пройти через суворі випробування часом, вистояти і загартуватися в них.

Сьогодні діти, займаючись бойовим хортингом, не тільки навчаються захищати себе, але і отримують досвід гідної поведінки, заснованої на загальнолюдських цінностях колективізму, патріотизму і громадянськості, адже вони є вихованими, поважають своїх батьків, вчителів, наставників, ведуть здоровий спосіб життя, розвиваються інтелектуально, дотримуються правил особистої гігієни, беруть за основу кращі життєві приклади.

Бойове коріння бойового хортингу. Історія бойового хортингу тісно пов'язана з історією України, історією перемог. Це живий символ спадкоємності поколінь. Традиції бойового хортингу сягають корінням в культуру народів України, в народні види боротьби, навички захисту та бойові звичаї української нації.

Сьогодні в Україні бойовий хортинг входить до числа найбільш масових видів спорту. Завдяки своїй доступності, адже він не вимагає дорогих спортивних споруд та екіпіровки, і ролі в соціальному житті суспільства, бойовий хортинг розвивається в усіх областях України, у багатьох містах і селах.

Бойовим хортингом займається багато військовослужбовців та працівників силових структур держави, в тому числі багато юних спортсменів у відділеннях дитячо-юнацьких спортивних шкіл, спортивних секціях і гуртках закладів освіти, державних і приватних клубах по всій Україні.

Передусім, основними місцями початкової підготовки та навчально-тренувальних занять юних спортсменів-любителів з бойового хортингу є клуби за місцем проживання, спортивні зали закладів освіти, установи додаткової освіти, спортивні клуби та секції, спортивні зали добровільних спортивних товариств тощо. Розгалужена мережа організацій і установ, які реалізують діяльність щодо залученню дітей та підлітків до регулярних занять, виступає основою для підвищення популярності і масовості бойового хортингу.

Бойовий хортинг – універсальна система навчання прийомам захисту, контратакування і нападу, що з'єднала в собі багатофункціональні елементи з природного арсеналу українських воїнських бойових систем підготовки і видів єдиноборств, випробувана в реальній бойовій діяльності.

Це сучасний вид бойового єдиноборства, який швидко розвивається та отримав популярність через повноконтактні сутички при дрібних мінімальних травмах або взагалі відсутності травмувань спортсменів. Також ця універсальна система навчання прийомам відпрацьована на багатонаціональному українському ґрунті бойових звичаїв.

Різні прийоми нападу зі зброєю і без зброї, відомі з моменту зародження людства. З того моменту, коли наші далекі предки взяли в руки камінь, дубину і спис, і стали зароджуватися різні способи ведення рукопашної сутички. З появою перших збройних організацій, не залежно від їх назв, рукопашні сутички отримали чіткий напрям на знищення або полонення противника. Уже в той час прийоми нападу і захисту зі зброєю і без неї налічували сотні і навіть тисячі різних комбінацій, які починали складатися в різні бойові єдиноборства та окремі методики.

З розвитком холодної зброї техніка його застосування значно збагачується у залежності від властивостей того чи іншого виду зброї і ступеню захищеності супротивників, якості захисних засобів. З появою ручної вогнепальної зброї рукопашні сутички не втратили свого значення, а перейшли в більш якісну форму. Штик прийшов на зміну спису і аж до Другої світової війни рукопашні сутички грали важливу роль на полі бою.

Локальні війни останнього періоду показали, що в сучасному бою виграє той, у кого вище маневреність і перевага у вогневій потужності. В даний час навряд чи хто, маючи в руках скорострільну автоматичну зброю, допустить противника до себе настільки, що потрібно буде вступати в рукопашну сутичку. Прийоми рукопашної сутички все більше стають прерогативою підрозділів розвідки і спеціального призначення, окремих підрозділів силових структур.

Таким чином, незважаючи на зазначені вище причини, за службової необхідності, сучасний бойовий хортинг має бути однією з основних дисциплін фізичної підготовки Збройних Сил України як військово-прикладний вид спорту, що готує солдата до ефективного ведення бою. Військовослужбовець, який займається бойовим хортингом є більш фізично і психологічно підготовленим до різних екстремальних ситуацій.

Крім фізичної та психологічної підготовки, він націлений на ведення жорстокої рукопашної сутички проти нападника без всяких правил, умовностей і обмежень, що важливо в такій криміногенній обстановці, і дає йому переваги перед тими, хто займається різними звичайними спортивними єдиноборствами, у програмах яких немає вивчення засобів самооборони професійно-прикладного та бойового спрямування.

Особливе місце в бойовому хортингу також відводиться наочній агітації. Так на інформаційних плакатах підкреслюється що військовослужбовці підрозділів спеціального призначення мають право застосовувати прийоми рукопашної сутички тільки при проведенні спеціальних операцій. За інших обставин застосування прийомів є неправомірним і тягне за собою дисциплінарну та кримінальну відповідальність.

У даний час стало можливим, на загальних підставах, нарівні з іншими видами єдиноборств і стилями бойових мистецтв, використовувати прийоми бойового хортингу для самозахисту і навіть для навчання осіб, які не перебувають на військовій або іншій державній службі.

Отже, система бойового хортингу, розвиває реальні об'єктивні можливості людини, її мислення, емоційну сферу, здатність відчувати небезпеку і передбачати дії нападника, тобто все те, що може бути необхідним для захисту особистого життя. Система бойового хортингу також впливає на духовну сферу людини, розкриває її інтелектуальні можливості і через оволодіння знаннями та засобами самовдосконалення робить життя більш небезпечним, духовно багатим і фізично змістовним.

Система бойового хортингу дає можливість розвинути у людини здатність до зосередження, уважність, логіку, образність мислення, якості, що дозволять їй відрізняти достовірну інформацію від недостовірної і самостійно робити висновки про те, що і як відбувається в сучасному інформаційному просторі. Причому людина робить ці висновки самостійно, і, відповідно до цих висновків, рухається вперед обраним шляхом.

При цьому якість особистості і якість життя учня бойового хортингу різко змінюється у бік всіляких позитивних зрушень. Виховна система бойового хортингу вчить не битися, а жити, не витрачаючи сили на змагання з навколишнім світом, управляти зовнішніми силами, а не чинити їм опір. Слід направляти свої зусилля тільки на розвиток і прогрес.

Заняття бойовим хортингом є прекрасним засобом психічного тренування. Сам той факт, що в реальній рукопашній сутичці бійцеві загрожує справжня реальна смерть, сприяє загартуванню воїнів «зсередини», формує бійцівський дух.

Оскільки виникає почуття страху в таких умовах, можна повністю паралізувати всі дії воїна, то ситуація бойового єдиноборства, в яких не виключався смертельний результат, розцінюється, як особливо сприятлива для тренування незворушності і відстороненості, вичікування моменту для проведення у рукопашній сутичці відповідних максимально ефективних дій.

Система бойового хортингу є прекрасним засобом подолання стресів і нервових напружень, зміцнення здоров'я, що сприяє профілактиці хвороб, робить немедикаментозне лікування більш ефективним, допомагає регулювати серцебиття, знизити частоту дихання, заспокоїти центральну нервову систему і зберегти у повсякденному житті ясну голову та свіжий розум.

Таким чином, за допомогою методів саморегуляції системи бойового хортингу, людина змінює свій характер, вчиться бути здоровою, щасливою і прагне досягати бажаного результату в бізнесі, спорті, побуті та особистому житті.

Ще з давнини на прадавніх українських землях масові рукопашні сутички були підготовчою розвагою та спортивно-фізичною забавою для будь-якого віку, «від малого до великого». Рукопашні сутички виховували у чоловіків витривалість, реакцію, здатність витримувати удари, спритність. Участь в масових боях вважалася справою честі кожного хлопця і чоловіка.

Формування сили тіла і духу людини залежало багато в чому від українського народного здорового менталітету. Таким чином можна зробити певний висновок, що в Україні фізичну силу і бойовий дух, виховували з дитинства і прищеплювали дану культурну спадщину з покоління в покоління. З раннього віку хлопчики від старших переймали мистецтво боротьби, а також обмінювалися досвідом зі своїми товаришами.

В даний час в нашій країні відзначається бурхливе відродження культурних традицій всіх націй і народностей, прийшли часи демократії і свободи. Утворюються культурні центри в різних регіонах країни для відтворення звичаїв і духовних цінностей попередніх поколінь. Відродився громадський і науковий інтерес до історії бойових мистецтв.

Культурна пам'ять народу, нації, країни – перша та необхідна умова саморуху суспільства. Зміни в українському суспільстві в останні роки, зростаюча підтримка держави розвитку бойових мистецтв в Україні доводить значне зближення гуманітарного значення самих бойових мистецтв і тенденцій суспільного розвитку держави.

Очевидно, що сучасна українська молодь все частіше змінює заняття в школах східних та західних видів єдиноборств з іноземною лексикою на заняття нашим українським єдиноборством – бойовим хортингом, який має коріння від нашої рідної землі. Так само почастішали випадки переходу дівчат і юнаків зі шкіл різних видів спортивної боротьби у систему бойового хортингу.

Багаторічна історія і витоки українського бойового мистецтва, який модернізовано у сучасну ефективну методичну базу бойового хортингу, і його популярність підтверджують, що це бойове мистецтво близьке по духу, філософії та ідеології більшості українців.

Саме бойовий хортинг, як цілісна система фізичної і психічної підготовки особистості, має всі шанси стати надійною основою у справі консолідації українського спортивного співтовариства для загартування і виховання молоді. Бойові традиції українців в історичному контексті є нерозривною частиною загальної культури, фізичної культури і культури, пов'язаної з бойовими мистецтвами.

Сучасна традиційна бойова культура в Україні – це бойовий хортинг, як багатофункціональне, багатогранне соціально-культурне явище. Сучасний напрям української традиційної бойової культури не втратив наступності зі змагальною і прикладною традицією бойової культури українського народу.

Бойовий хортинг, як традиційна бойова культура, будучи частиною всієї культури українського народу, має конкретну мету і завдання – ретрансляцію в життєдіяльність людини сукупності переданих з покоління в покоління значущих цінностей, звичаїв, традицій, норм і правил поведінки, гартування духу, регулювання поведінки і повноти самореалізації.

В принципі, тут немає нічого дивного, оскільки з точки зору підготовки людини до служби у силових структурах держави, фізичного розвитку особистості, бойовий хортинг не має собі рівних щодо універсальності та специфічності засобів професійно-прикладної підготовки військовослужбовців і правоохоронців.

У якості ефективних впливів розвитку, бойовий хортинг пред'являє високі вимоги до всіх п'яти фізичних якостей спортсмена (сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності), розвиваючи їх одночасно і, при цьому, є професійно-прикладним видом спорту, тобто тим, який має високе практичне значення для життя та професійної діяльності. Ця властивість єдиноборства, очевидно, була помічена вже давно, оцінена і прийнята на озброєння.

Мета тренування і виходу спортсмена бойового хортингу на змагальну рукопашну сутичку – отримати перевагу над суперником. Це досягається шляхом або отримання позиційної переваги (тобто в положенні тіла), або проведення такого прийому (як правило, заздалегідь вивченого і відпрацьованого), при якому суперник не може далі вести сутичку, будучи не в силах захищатися і атакувати. Хоча в багатьох сучасних видах спорту, з огляду на їх гуманізм, де правила обмежують ступінь проведення того чи іншого технічного прийому, їх початкове призначення не викликає сумнівів.

Наприклад, удар в голову покликаний позбавити суперника свідомості і, якщо поруч немає судді, то, відправивши свого суперника в нокаут, опонент може робити з ним що хоче. Суперник деякий час абсолютно не здатний протистояти. Больовий прийом, не зупинений вчасно суддею, також призведе до перелому суглоба, кістки або розриву зв'язок, що, природно, позбавить суперника можливості ефективно продовжувати сутичку.

Задушення позбавить суперника свідомості, віддавши його спортсмену бойового хортингу в повне безроздільне домінування. Очевидно, що спочатку створення систем таких прийомів було покликане для збільшення шансу на перемогу (на збереження свого життя).

В умовах панування холодної і відсутності вогнепальної зброї стимул щодо розробки і освоєння способів досягнення перемоги в рукопашній сутичці більш ніж переконливий. У бойовому хортингу дані прийоми відпрацьовуються до автоматизму. Але тут ми звертаємо увагу на першу цікаву закономірність. Усі старі єдиноборства дуже чітко діляться на кидкові та ударні. Кидкові єдиноборства мають в арсеналі наявність щільного контакту з тілом суперника.

Основа цих видів сутички – захоплення за тіло та кінцівки суперника. Вся техніка будується на захваті тулуба та кінцівок опонента для проведення кидка. Буде справедливо навіть сказати, що ці види боротьби починаються з захватів, тобто, як тільки відбулося щільне зіткнення двох суперників. Найбільш яскравим представником таких єдиноборств сьогодні є бойовий хортинг у розділі «Борцівська сутичка».

В іншому ж типі єдиноборства навпаки, дотик тіла суперника має бути максимально коротким. Перемога досягається за допомогою нанесення ударів своїми найбільш міцними і нечутливими до болю частинами тіла (кулак, долоня, лікоть, ступня, гомілка, коліно) по найбільш болючим або життєво важливих частин тіла суперника (голова, сонячне сплетіння, печінка, нирки тощо). Тут, як правило, традиція інша, адже сутичка зупиняється при наявності клінчу, тобто щільного захоплення.

Таким чином, змагальний двобій в ударних видах спорту закінчується як раз там, де тільки починається протистояння спортсменів в основному розділі бойового хортингу «Рукопашна сутичка». Найбільш яскравими сьогодні представниками ударних видів спорту є бокс та кікбоксинг. Усі види єдиноборств мають свою досить струнку систему прийомів, методику тренувань, філософію і традиції, але тільки в рамках зазначеної концепції.

Само по собі досить дивно, що до нас дійшла з глибини століть ефективна універсальна система – бойовий хортинг, що об'єднує кидкову та ударну техніку.

Думка про розвиток в Україні такої системи настільки очевидна, що сьогодні часто з'являються все нові і нові клуби бойового хортингу в усіх частинах України, різних населених пунктах. Чому ж раніше було не так? Чому не виникало попиту на відродження і розвиток універсальної системи, що складається з ударів, кидків і партеру одночасно? Значить, не було потреби. Хоча і стверджується, що стародавні українці часто робили спроби створення універсального бойового мистецтва, такого за стилем, наприклад, як бойовий хортинг, і де дозволялося б одночасно бити і боротися стоячи на ногах, і лежачи на землі.

Однак, по-перше, до наших днів це все дійшло лише в формі чуток, а живої системи до недавнього часу ми не спостерігали. А по-друге, це скоріше була спроба вирішити одвічну суперечку, що сильніше – «бокс або боротьба», які вже окремо в програму Олімпійських Ігор входили і до того. Щось на зразок сьогоднішніх боїв без правил, де за гроші беруть участь спортсмени, представники різних шкіл єдиноборств, а власне школи боїв без правил не виникає.

В результаті аналізу близько 300 відомих в світі на сьогодні видів єдиноборств можна зробити висновок, що добра половина з них створена конкретними людьми в кінці XIX – початку XX століття, як відбір з якихось принципів тих кращих прийомів, які існували на момент життя засновника певного бойового мистецтва у певній конкретній країні в рамках вже відомих систем.

Справа в тому, що створити цілісний і ефективний вид єдиноборства, що називається «з чистого аркуша», практично нереально в рамках життя однієї людини. Можна придумати новий прийом, ну декілька прийомів, не більше. Пройде немало років, а то й десятиліть, перш ніж ці прийоми стануть відточеними і зарекомендують себе як надійна зброя.

На розробку декількох або навіть десятків прийомів, необхідних для констатації появи нової системи, може не вистачити людського життя. Тому родоначальники всіх нових шкіл і напрямів бойових мистецтв просто вивчали те, що накопичено у різних країнах світу на поточний момент в різних стилях, відбирали найраціональніше з їх точки зору, придумували нові правила або видозмінювали старі і проголошували створення нового бойового мистецтва.

Настільки бурхливий інтерес і такий сплеск появи нових напрямів бойових мистецтв наприкінці XIX століття не випадковий. З одного боку, ще велика була роль рукопашної сутички в бойових діях. З іншого боку, вже стало можливо обмінюватися інформацією з різних кінців країни або навіть світу.

Люди стали досить швидко подорожувати, ведучи при цьому записи, фотографуючи, а потім видаючи методичні рекомендації щодо використання прийомів сутички. Раніше кінця XIX століття ця можливість була доступна лише дуже заможним людям, та й ризик подібного підприємства був занадто великий.

У зв'язку зі сказаним було б цікаво заглибитися у історичне минуле і постаратися побачити ті коріння, з яких виросла сучасна українська система мистецтва ведення реального військового бою – бойовий хортинг. Очевидно, це були дуже самобутні і різноманітні види єдиноборств, такі ж різні, як народності українців і епохи, що їх створили.

Техніка досягнення перемоги відточувалася протягом століть, проходила, так би мовити, природний відбір, ретельно зберігалася бойовими культурами народностей, що жили на землях України, розкиданих безкрайніми просторами навіть може й Європи, Азії та Африки, передавалася з покоління в покоління і дійшла до наших днів у вигляді прийомів самозахисту, які присутні практично у кожного народу Євразії. Українська бойова культура була не винятком у цьому сенсі і розвивалася воєнізованими підрозділами усіх поколінь прадавніх українців.

Вельми цікава тема наявності поясу в більшості видів боротьби. Причому не просто мотузяної пов'язки, що підперезує одяг (сорочку, халат або кімоно), а саме серйозного шкіряного або щільного тропічного поясу, за наявності якого можна будувати цілий пласт прийомів самозахисту із використанням захватних дій. Звідки така традиція і впевненість в наявності у суперника цього, прямо скажемо, не очевидного елемента одягу.

Звичайні люди пояс не носили. Він їм ні до чого, не було потрібно мотузок, захоплення за які, м'яко кажучи, сумнівні, а точніше просто недоцільні, а міцний пояс, здатний витримати величезне навантаження при ривку за нього атакуючого. Таку силу може витримати тільки пояс, спеціально створений для ведення сутички – пояс воїна. Саме воїни носили шкіряні «силові» пояси. Це було абсолютно необхідно для кріплення зброї в поході і захисту живота від поранення.

Тут ми приходимо до цікавого спостереження еволюції розвитку бойового хортингу у бойовій культурі українського воїнства. Воїну в багатьох випадках не потрібна ударна техніка руками та ногами. Якщо у бійця в руках – холодна зброя і між ним та противником існує деяка відстань, то воїну немає ніякого сенсу бити противника рукою. Його набагато ефективніше вдарити довгим ножем, мечем, списом або палицею.

Але, як тільки відстань між воїнами скоротилося на величину менше половини довжини руки з довгою холодною зброєю – ефективність зброї різко падає, практично до нуля в абсолютно щільному контакті. Знову підняти ефективність зброї можна тільки одним способом – відновити відстань між суперниками. І ось тут приходить на допомогу захватна техніка боротьби зі своїми щільними захопленнями, виведеннями з рівноваги, збиваннями з ніг, кидками і переходами в партер. Схоже, це головна причина того, чому в давні століття цінувалося саме мистецтво ведення боротьби із захопленнями і кидками.

Це було прадавнє українське мистецтво ведення рукопашної сутички воїнів. Логічне продовження сутички двох збройних людей. Стає зрозуміло, чому так високо цінувалося мистецтво кинути супротивника певним прийомом, тобто мистецтво змусити його опинитися на землі. Це був вихід з тупикової ситуації рукопашної сутички, що дозволяв відновити необхідну відстань для нанесення вирішального удару ножем, мечем або списом, причому, коли противник знаходиться в дуже важкому становищі внизу, позбавлений можливості пересуватися і ефективно захищатися. Його залишалося просто добити.

А наносити удари руками по людині в латах, до того ж збройного, скажімо шаблею, просто самогубство. Навіть якщо воїн втратив зброю у ході сутички, єдиною реальною можливістю перемогти для нього є прорватися в щільний захват, здійснити захоплення противника за кінцівки або тулуб, нейтралізувавши при цьому перевагу наявності у противника зброї.

Таким чином, можна зробити висновок, що бойова рукопашна сутичка з елементами боротьби, в якій присутня техніка, заснована на захопленні, і особливо захопленні поясу, очевидно, виникла як частина підготовки українського воїна, збройної людини, професійного солдата, який готується до війни.

Цей логічний висновок досить яскраво підтверджується існуючими видами боротьби, які дійшли до нас, у яких при проведенні сутичок суперникам пов'язуються пояси. Наприклад, глім – стародавня ісландська боротьба, де присутній шкіряний пояс, бере свій початок із забави (тренування) воїнів-вікінгів під час зимівлі і в мирний час. На Кавказі також була поширена боротьба на поясах чідаоба у грузин, і кох у вірмен.

Сутички борців були засобом суперництва та визначення кращих джигітів – воїнів. Переможці змагань в середньоазіатських національних видах боротьби куреш, кураш, хуреш, курес, гюлеш, хулеш тощо отримували титул «батира» (воїна, богатиря).

Більш того, змагання, як правило, завжди проходили в комплексі з верховою їздою і стрільбою з лука, що однозначно вказує на комплексну підготовку саме воїна, готового до бойових дій. Точно таку ж тріаду в підготовці воїна, до речі, сповідували і самураї стародавньої Японії. Про сумо розмова взагалі особлива. Зараз нерідко з вуст «знавців сходу» можна зустріти твердження, що це спочатку була забава японських селян, які раділи вдалому збору врожаю, будівництву нового моста в селі, інших подій місцевого значення.

Однак, справжнє сумо було не чим іншим як основою підготовки воїнів – самураїв. До речі, наявність поясу у борців сумо теж не випадкове. Це дуже яскраве підтвердження того, що ця бойова культура колись була військовим мистецтвом, а воїн міг пожертвувати в одязі чим завгодно, але тільки не поясом, на якому кріпився його найбільший скарб – зброя.

Партер невластивий більшості національним видам поясної боротьби. Він присутній тільки в деяких бойових мистецтвах світу. Тобто це не дуже розповсюджене в минулому явище, хоча сьогодні, за кількістю прийомів і способів досягнення перемоги, він ніяк не поступається боротьбі в стійці. Водночас, партер є вторинним, стосовно боротьби стоячи. Немає жодного відомого виду єдиноборств, де боротьба починалася б з положення лежачи.

Перед початком сутички суперники завжди знаходяться на ногах, якщо, звичайно, не вирішуються якісь спеціальні або навчальні завдання. І це природно. Людина вважає за краще пересуватися стоячи, а не на колінах або поповзом. Отже, і в рукопашну сутичку воїн вступає, в переважній більшості випадків, з положення, стоячи на ногах. Більш того, до боротьби лежачи в реальному бойовому зіткненні, справа може і не дійти.

Навіть у спортивній боротьбі сьогодні дуже багато борців нехтують партером. Звідси можна зробити висновок, що техніка боротьби лежачи повинна була з'явитися після становлення техніки боротьби стоячи, як розвиток і розширення арсеналу прийомів досягнення перемоги бійця, але ніяк не раніше.

З точки зору моделювання рукопашної сутички, сенс утримання противника спиною на землі дуже туманний. Утримання не призводить до травми або іншої втрати дієздатності суперника, і тому правилами бойового хортингу воно оцінюється як окремий технічний прийом сутички партеру, за що не віддається чиста перемога.

Більш того, в умовах реального бою проти декількох супротивників, проведення такого прийому просто небезпечно, оскільки переведення боротьби в положення лежачи і знаходження там спиною вгору робить атакуючого бійця легкою мішенню для інших учасників сутички.

Партер є ефективним тільки в сутичці один на один, а не в груповому протистоянні. Але і тут утримання надає небезпеку спортсменам, які його практикують, оскільки основним методом захисту від утримання в спортивній ситуації попадання на лопатки вважається знаходження на землі (хорті) вниз животом, тобто спиною до суперника. Як вчить система бойового хортингу, формування і привикання до такого специфічного спортивного навику для підготовки до реальної військової рукопашної сутички абсолютно не припустиме.

Можна припустити, що ця обставина ніяк не могла бути втрачена з виду військовими практиками середньовіччя, оскільки подібні тактичні промахи, очевидно, каралися в реальному бою однієї долею – смертю. Мабуть тому в національних видах єдиноборств боротьба лежачи або є відсутньою зовсім, або присутня як допоміжний арсенал, тобто надає можливість вибору бійцю – боротися йому лежачи чи ні. Якщо він вважає, що переведення сутички в партер небезпечне, то він може цього не робити і все одно перемогти. Тобто переведення противника в партер для воїна не може бути метою рукопашної сутички, а може бути тільки можливим варіантом розвитку подій.

Очевидно, для того, щоб не було спокуси в запалі рукопашної сутички допустити такої помилки і впасти на землю, такий пласт техніки в більшості випадків виключався зовсім. І вже якщо боротьба лежачи все-таки зав'язувалася, то вона неминуче повинна була приводити до беззастережної перемоги, а не до якогось абстрактного сумнівному переважно простого знаходження над тілом опонента.

Беззастережною перемогою в боротьбі лежачи можна вважати проведення того, що сьогодні в бойовому хортингу називається больовим прийомом або задушенням, а також до цього арсеналу можна додати добивальну ударну техніку в голову у положенні над суперником. Це має цілком зрозумілий військовий сенс. Якщо боєць має можливість не боятися атаки з боку третіх осіб, то він може продовжити рукопашну сутичку лежачи, при цьому виключивши противнику свідомість добиванням в голову, зламавши йому руку, ногу або задушити.

У будь-якому з цих випадків воїн, безсумнівно, перемагає. Проведення ж утримання має тільки спортивний або тренувальний сенс – сигнал при отриманні оцінки у балах або до припинення сутички. Звідси робимо висновок – боротьба, яка містить партер як мета сутички і при цьому не містить больових і задушливих прийомів, була спочатку задумана як фізична вправа і спосіб спортивного змагання, але зовсім не як бойове мистецтво.

У той же час кидкова техніка була характерна, якщо не сказати більше, була необхідним атрибутом для воїнів еліти, у тих, хто мав зброю, носячи її завжди з собою по праву, не ховаючи свою особисту зброю, а, отже, є представником правлячої еліти.

Боротьба в захопленні – привілей військового стану, якому немає необхідності бити супротивника рукою. У нього завжди є зброя. І навпаки, позбавлені іншої можливості пригноблені верстви суспільства, змушені якось вирішувати проблему відсутності зброї. Вони просто замінювали його своїми кінцівками, виробляючи ударну техніку. Ударна техніка також досить складна і пред'являє високі вимоги до фізичної підготовки воїна.

По суті, це – мистецтво управляти своїм тілом та своєчасно реагувати на удари суперника різними способами захистів (ухили та відхилення тулуба, блоки, підставки тощо). У той час як боротьба є мистецтвом управляти не тільки своїм тілом, а й тілом суперника, який чинить опір, що на порядок ускладнює завдання. Тому ударна техніка може бути швидше розроблена і освоєна, а, отже, доступна більш широким масам населення.

Зробивши висновки, ми бачимо, що бойовий хортинг є одним з найстаріших видів фізичної культури. За багато тисячоліть свого розвитку і існування такий вид фізичної культури став не тільки методом самозахисту, а й способом духовного і фізичного самовдосконалення людей. Неможливо перерахувати кількість видів і стилів ведення рукопашної сутички, кожен з яких має під собою власну історико-філософську базу.

На жаль, останнім часом духовні основи бойового мистецтва забуваються, до уваги береться головним чином фізична підготовка і практичне застосування, в той час як неможливо досягти досконалого володіння бойовим хортингом без знання прийомів концентрації та самопізнання.

Дійсно, бойовий хортинг є наукою захищатися і у відповідь нападати, а у практичному бойовому розумінні – він є засобом навчання українських воїнів бути готовими вести війну і вирішувати конфлікти на свою користь і в інтересах України. Існують різні форми, шляхи і способи вирішення конфліктів. Як, правило, в цьому питанні виділяють морально-правовий чи нормативний підхід і примусово-переговорний, або метод торгу.

Зрозуміло, з точки зору збереження миру і злагоди між народами найкращим є перший підхід, який ефективний у тих випадках, коли між залученими в конфлікт сторонами існує згода з приводу комплексу основних правових і моральних норм. Однак в тих ситуаціях, коли така згода відсутня, одна із залучених сторін нав'язує примусово-переговорний механізм, крайнім проявом міждержавних конфліктів і одночасно крайнім засобом їх вирішення є війна. Як же у системі бойового хортингу розглядається війна?

Саме слово «війна» походить від давнього німецького werra, коріння якого можна виявити, наприклад в англійському слові wаr. Коріння давньогрецького polemos, що також означає «війну», збереглися в словах «полеміка», «полемічний», «полеміст», а латинського слова bellum – «війна» збереглися в англійському belligerent – «войовничий». У тих чи інших формах це слово є у всіх світових мовах, як колишніх епох, так і сучасності, що служить одним з показників універсальності даного феномена.

Воїн бойового хортингу має знати і розуміти, що таке війна. Війна – колективний акт, що відрізняється за своєю природою від індивідуальних актів насильства. Називаючи війну колективним актом, ми маємо на увазі, перш за все, політично організоване співтовариство людей в особі міста – держави, князівства, імперії в минулому або національної держави в сучасному світі або ж дві протиборчі сторони в громадянській війні.

Інакше кажучи, війна є актом взаємодії не між двома конкретними особами, а між державно-організованими спільнотами людей. До війни, як правило, вдаються тоді, коли сторони, залучені в неї, переконані в тому, що за її допомогою вони доб'ються для себе більших дивідендів, ніж за допомогою переговорів.

Існує безліч форм війни: між різними родами, племенами, етносами, народами, країнами, імперіями, коаліціями держав; локальні, регіональні, світові; обмежені, громадянські, загальні, абсолютні, тотальні тощо. Але в цілому, війни поділяються на ті, які ведуть дві, кілька або безліч держав один з одним, а так само ті, які виникають між різними групами громадян однієї держави. У першому випадку це класичні міждержавні або зовнішні війни, а в другому – цивільні, громадянські або внутрішні війни.

Вся історія людства свідчить про те, що війна – це невід'ємна вроджена складова людського існування, точно так само як тяга до гри, співу, зняття стресу, маскарадів тощо. Тут апологію війни необхідно рішуче відокремити від визнання самої реальності цього феномена. Все життя людини побудоване на антиномії – це життя і смерть, добро і зло, свобода і рабство, а також багато іншого. Деякі з антиномій не розв'язні. Можливо, до цієї антиномії відноситься і антиномія між війною і миром.

Історія людства – це, перш за все історія воєн. Спрощуючи питання можна було б сказати, що тварини тому не мають історії, що вони не вели один з одним воєн. Тварина не знає війни, вона знає лише боротьбу, викликану потребами в їжі, самці, потребою в території для полювання тощо. Задовольнивши свою потребу, тварина задовольняється отриманим і не змінює порядок речей в природі. Людина не така. Щоб вийти з тваринного стану, вона має вийти за боковий вівтар природи, зі світу потреб.

Людина починає прагнути до благ, які природа не може їй надати, і які знаходяться поза межами чисто біологічних устремлінь. Людина не тільки прагне задовольнити свої біологічні потреби, але і прагне визнання себе з боку іншого і, більш того, підпорядкування цього іншого, отримуючи над ним владу.

Таким чином, війна має на меті не тільки фізичне виживання, а й нав'язування своїх цінностей іншим. Ризикуючи втратити власне життя, людина яка не пов'язана з ним на манер тварини, стурбованої збереженням свого існування, утверджує свою владу і визнання. При такому положенні боротьба з іншою людиною як би «гуманізується», тобто набуває людський вимір. Особливості ставлення до іншої людини – це ознаки відношення не тільки любові, але і конкуренції.

Людина воювала в далекій давнині, вона продовжує воювати в наші дні і, напевно, буде воювати також в майбутньому. Змінювалися уявлення про тип і характер війн і армій, системи оборони, силові методи, відповідні умови, що змінюються відповідно до реалій. Але в усі часи людські спільноти в різних формах та іпостасях аж ніяк не вважали світ вищим благом. Більш того, більшу частину історії людства майже всі спроби створення скільки не будь великих держав та імперій були пов'язані з експансією, завоювання, втручанням, окупацією.

Багато в чому сама історія людства постає як безперервна низка воєн між племенами, народами, націями, імперіями, кланами партій, воєн один з одним. Одні прагнули підпорядкувати своєму пануванню чужі країни і народи, інші жадали військової слави, треті вважали, як це були наші пращури українці – що краще померти стоячи, ніж жити на колінах, і постійно боролися із загарбниками своєї землі.

У всякому разі, виправдання для воєн завжди знаходилися найпереконливіші, оскільки людина, якщо судити по її діям, як би підсвідомо керувалася духовним максималізмом – немає в світі речі, що заслуговує пощади, якщо мова іде про честь і гідність. Завищена самооцінка правителя країни завжди спонукала його до розв’язання воєн з іншими державами.

Не випадково і те, що з найдавніших часів скептики і невдахи не переставали стверджувати, що – людина людині вовк. А з цієї формули випливав інший, відомий людству постулат – війна всіх проти всіх. Більш того, людині в усі епохи була властива схильність героїзувати, романтизувати і оспівувати війну. У зв'язку з цим звертає на себе увагу такий феномен, як підтримка війни і навіть ентузіазм народу, нерідко спостерігається в країнах перед початком війни.

У політичній сфері ворог – це не просто конкурент в економіці, противник у спортивних змаганнях або недоброзичливець у звичайному приватному житті. Тут бореться сукупність людей, що протистоїть точно такій же сукупності інших людей. Наприклад, вся історія християнського світу служить наочним підтвердженням того, що християни зовсім не підставляли праву щоку тим, хто бив їх по лівій. Більш того, часто вони самі виступали ініціаторами воєн, умовно кажучи, даючи такі ляпаси по щоці іншим.

У самій людській природі, мабуть, полягає потреба мати ворога – злобного і нещадного, який в силу цього підлягає знищенню. Звичка направляти свою ворожість зовні, на чужинців прищепилася людині разом зі здатністю міркувати, сміятися дивуватися, радіти. З такої логіки виходить так: «За що ти мене вбиваєш? – Як за що, друже, адже ти живеш, на тому березі річки? Живи ти на цьому, я б і справді, вбиваючи тебе, зробив не праве діло, але ж ти живеш по той бік, і значить я, вбиваючи тебе, правий».

Як встановлено антропологічними та етнографічними дослідженнями, практика використання сторонніх, як небезпечного сусіда, стара як світ. Якщо не було реального ворога, який загрожував би єдності і згуртованості племені, то його придумували. На цій основі вже в родоплемінних відносинах з'явилися антитези, ми – вони, свій – чужий. В очах представника одного племені, представник іншого роду, племені, він не людина, а він – чужорідний, небезпечний ворог.

Коли в родині, у колективі, в країні справи йдуть погано, занадто часто з'являється спокуса знайти винуватців усіх бід. У їх якості виступають різні меншини, релігійні, національні, а на міжнародній арені – це держави, які нібито виношують плани завоювання або поневолення країни. Зовнішній ворог у даному випадку часто служить фактором, який об'єднує розколоту націю.

Спочатку люди створюють образ ворога. Образ втілює зброю. Люди вбивають інших подумки, а потім винаходять справжню зброю для того, щоб убити надуманого ворога фізично. Людям військової справи усіх часів відомо, що пропаганда випереджає технологію.

Сенс життя, сенс буття – філософська і духовна проблема, що має відношення до визначення кінцевої мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, яке має величезне значення для становлення духовно-морального обличчя особистості.

Питання про сенс життя також може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності досягнутих результатів визначальним початковим намірам, як розуміння людиною змісту і спрямованості свого життя, свого місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсність і уміння постановки людиною мети, що виходять за рамки її життя.

У цьому випадку мається на увазі необхідність знайти відповідь на питання: у чому полягають життєві цінності, що є метою життя або найбільш загальною метою життя людини як такої, навіщо і для чого треба жити? Питання про сенс життя – одна з традиційних проблем філософії, психології, теології та художньої літератури, де життя розглядається переважно з точки зору визначення того, в чому полягає найбільш гідний для людини його сенс.

Уявлення про сенс життя складається у процесі діяльності людей і залежить від їх соціального стану, змісту розв'язуваних проблем, способу життя, світорозуміння, конкретної історичної ситуації. У сприятливих умовах людина може бачити сенс свого життя в досягненні щастя і благополуччя, але у ворожому середовищі існування, в неволі життя може втратити для неї свою цінність і сенс.

Питання про сенс життя люди задавали раніше і задають досі, висуваючи конкуруючі між собою гіпотези, філософські, теологічні та релігійні пояснення. Отримані відповіді на ці питання перевірялися і формували науку. В даний момент військова наука в змозі відповісти з певною часткою ймовірності на конкретні запитання на приклад того, «Як саме воювати?», «За яких умов воювати краще?», «Що буде, якщо розпочати війну?». Біологічні основи виникнення подібних питань досліджуються в військовій психології.

Окремо можна помітити, що в рамках психології бойового хортингу питання «Яка мета життя людини взагалі?» може бути вивчене, оскільки психологія бойового хортингу оперує не тільки суто спортивними поняттями, а й загальними – «мета», «людина» і «життя» тощо.

Сучасний розвиток бойового хортингу характеризується зростанням конкуренції на міжнародній арені, підвищенням вимог до техніко-тактичної підготовленості спортсменів, особливо в зв'язку зі зміною умов змагальної діяльності, обумовлених постійним вдосконаленням техніки і тактики проведення рукопашних сутичок, модернізацією правил змагань і методик підготовки спортсменів.

Бойовий хортинг є однією з найбільш популярних сучасних систем єдиноборств. Цей вид бойового мистецтва має глибокі історичні корені, він ввібрав в себе найбільш раціональні елементи національного виду бойового мистецтва і культури народів, які населяли землі України в різні часи існування. Окрім того, бойовий хортинг – одне з найвідоміших бойових мистецтв в Україні, яке є засобом підготовки воїнів, засноване переважно на ударах, захопленнях, заломах і кидках суперника на землю для продовження боротьби лежачи і отриманні при цьому перемоги ефективним прийомом партеру.

На відміну від більшості західних і східних видів єдиноборств, що роблять ставку на власну силу спортсмена, в основу бойового хортингу покладений принцип максимального використання сили супротивника, використовуючи його опір для перемоги при застосуванні тактичних напрацювань.

Найбільш великий внесок в розвиток всіх видів єдиноборств зробили самі тренери і спортсмени, багаторазово вносили новації в техніку, тактику, знаходили нові підходи в підготовці до змагань. Заслуговують бути відзначеними і науковці, які узагальнюють і впроваджують нові системи планування тренувальної, позатренувальної і змагальної діяльності спортсменів бойового хортингу.

Багатовікове культивування самобутніх видів бойових мистецтв вдосконалювало техніку і тактику сутичок, правила суддівства та систему змагань Поступово формувалися особливості кожного виду єдиноборства, що виражаються в костюмі учасника сутички, переліку дозволених і заборонених дій, тривалості сутички, умовах присудження перемоги тощо.

Святковий і мирний характер змагань опинився переважаючим, хоча не виключалася і військово-прикладна роль бойового мистецтва. Є всі підстави вважати, що тенденції розвитку бойового хортингу в світі не тільки закріпилися, а й отримали нові додаткові імпульси.

Бойовий хортинг активно впроваджується і вивчається в українській армії. Однією з проблем методики бойового хортингу є проблема свободи військових командирів, які підготовлені у системі бойового хортингу, тобто його вибору при прийнятті рішень і діяльності щодо захисту України. З точки зору філософії вирішення цього питання слід дізнатися і зрозуміти засади, на які має спиратися керівник військового підрозділу при виборі, який завжди постає перед ним у процесі службової діяльності, якими методами і способами він має при цьому користуватися і чи буде кінцевий результат його вибору сходитися з його особистою точкою зору та інтересами військової служби щодо захисту України.

Проблема вибору в службовій діяльності командира, який у реальній бойовій обстановці керує солдатами, завжди актуальна, оскільки вона безпосередньо зачіпає його думку, наскільки вільний він у виборі між запропонованими йому варіантами, і що може обмежити цей вибір. У системі бойового хортингу пропагується і застосовується поняття людського фактору. Але людський фактор являє собою сукупність всіх фізичних і духовних сил людини, товариства, колективу, групи, що реалізуються в соціальній практиці. Він проявляється як у суспільстві в цілому, так і в окремих його сферах, елементах.

Стосовно до української діючої армії, людський фактор є не чим іншим, як спонукальною дією всіх духовних і фізичних сил військовослужбовців, що реалізуються в області оборони і безпеки України, підтримання високої боєздатності військ, надійного захисту народу від можливої агресії.

Фізичні якості людини, тренованої у бойовому хортингу, в основному відносяться до біологічних, але не слід виключати і те, що вони формуються під впливом соціального середовища і проявляються через свідому соціальну діяльність людей. Це в повній мірі відноситься і до військової діяльності. На тлі великої складності і напруженості військової праці в сучасних умовах для командира підрозділу, який займається бойовим хортингом, гостро постають питання досягнення фізичної досконалості воїнів.

Чергування та марші, подолання перешкод в бойових умовах та максимально наближених до бойових, тренінг на спеціальній техніці, напруга у повсякденному житті поряд з іншими факторами здатні зміцнити потенціал фізичних сил воїнів. Високий рівень фізичної підготовки виступає важливою матеріальною передумовою їх соціальної активності та успішної військової діяльності.

Духовний компонент бойового хортингу щодо людського фактору виражається у можливостях, які закладені в психіці людей, в їх суспільній та індивідуальній свідомості. Це духовне багатство людини, колективу, класу, суспільства. Сюди відносяться знання, почуття, емоції, темперамент, воля. У взаємодії цих компонентів виникають такі складні духовні чинники, як світогляд, патріотичні настрої, свідоме ставлення до праці і військового обов'язку.

Духовні сили, які впроваджує система підготовки бойового хортингу, займають особливе місце в людському факторі армії. Вони повинні бути доведені до такого рівня, щоб забезпечити активну участь командира в підтримці високої бойової готовності частин і підрозділів, витримати напругу військової служби, а при необхідності і напругу сучасного бою. Тут не можна не згадати про волю, яка подібно пружині є рушійною силою духовного багатства людини, особливо в екстремальних умовах бойової діяльності військ.

На відміну від фізичного, духовний компонент людського фактора менш передбачуваний і вимірюваний, але більш динамічний, рухливий, мінливий. Він може проявлятися в різноманітних станах: від моральної пасивності та байдужості до соціального оптимізму і громадянської, патріотичної самовідданості. Духовні сили українських воїнів, які займаються бойовим хортингом, формуються як під впливом соціальних умов, військового побуту, так і в процесі цілеспрямованої виховної роботи, а також в ході морально-психологічної підготовки військ.

Граючи найважливішу роль у розвитку суспільства, його матеріальної, духовної та соціально-політичної сфер, людський фактор спортсмена бойового хортингу, воїна нерозривно пов'язаний із військовою справою. У ситуації, будь-якій обстановці від такого людського фактора, як вибір командиром раціонального і справедливого рішення, залежить, якщо не все, то багато що. Вся сукупна військова діяльність держави, діяльність Збройних Сил України немислимі без участі людського фактора, без фізичних і духовних сил людей.

Однак, прояв людського фактора і в суспільстві, і в армії не слід трактувати спрощено і однозначно. З самої сутності людини випливає, що її діяльність, з одного боку, зумовлена об'єктивними потребами і вимогами суспільства, з іншого боку, вона, як активна істота, постійно прагне до самостійності, творчості, ініціативи. У зв'язку з цим можна виділити нормативний і творчий режими функціонування людського фактора.

У методологічному плані системи бойового хортингу важливо, щоб обидва ці режими були у достатній мірі збалансовані, не допускали перегинів у ту чи іншу сторону, щоб обов'язкові вимоги до військовослужбовця сполучалися з можливістю прояву ним ініціативи, творчості, самореалізації. Говорячи про людський фактор у військовій справі, необхідно мати на увазі досить широкий спектр його проявів, як в мирний, так і у воєнний час, як в процесі зміцнення обороноздатності України в цілому, так і при підтримці бойової потужності армії зокрема.

По-перше, від діяльності людей, їх знань, досвіду, самовідданості залежить виробництво, кількість і якість зброї, спорядження, боєприпасів тощо.

По-друге, людський фактор суспільства у значній мірі обумовлює мобілізаційні можливості, кількісний і якісний стан особового складу армії, як фізичний, духовний, так і професійний. Людина у військовій формі, яка займається бойовим хортингом, як би її не відгороджували паркани і стіни військових казарм, в інтелектуальному, фізичному і моральному відношенні являє собою відбиток, сколок української бойової культури. І сучасні проблеми армії багато в чому породжені станом бойового виховання в нашому нестабільному суспільстві.

По-третє, людський фактор впливає на функціонування військово-наукового потенціалу, навіть якщо воїн володіє основними аспектами бойового хортингу. Від наукових колективів, професіоналізму кожного вченого істотно залежить ступінь розробки нових зразків зброї і техніки, їх впровадження в масове виробництво. Неминуще значення мають дослідження військових вчених в області вирішення проблем бойового мистецтва, організації військ і управління ними, формування морально-бойових якостей особового складу.

Система підготовки розглядає роль людського фактора в зміцненні оборони України в цілому, методики бойового хортингу щодо його ефективного формування. Але він проявляє себе безпосередньо у Збройних Силах України, в їх бойовій могутності. Як відомо, бойова міць української армії має два основних компоненти: людину, з відповідною військовою майстерністю і духовним станом, і бойову техніку. Тільки з цим можна визначити і виявити роль людського фактора в армії, як в мирний, так і у воєнний час.

Таким чином, вправний воїн має займатися не тільки бойовим хортингом у розрізі фізичної підготовленості та вивчення прийомів рукопашної сутички, а вивчати досвід інших підрозділів, бойову частину основних видів зброї, постійно вчитися та обмінюватися знаннями з іншими представниками особового складу підрозділу.

Якщо врахувати, що людський фактор у Збройних Силах України – це конкретні люди, які займаються бойовим хортингом, обслуговують і використовують військову техніку, несуть бойове чергування, постійно вдосконалюють свою бойову майстерність, підвищують рівень дисципліни та організованості військ, то його вплив досить різноманітний і свобода командира у прийнятті рішень тут далеко не на останньому місці.

Людський фактор у Збройних Силах України, світогляд і переконання людей, їх громадянська позиція багато в чому визначає соціальну роль і спрямованість армії в мирний час. Людина у формі офіцера, яка займається бойовим хортингом, з розумінням сприймає необхідність робити свій вибір, але не може погодитися з тим, що її підштовхує та чи інша сторона до застосування зброї і бойової техніки. Людський фактор більшою мірою, ніж техніка, обумовлює такий комплексний стан армії, як рівень її боєздатності.

Саме люди забезпечують необхідний і своєчасний перехід військ до активних дій з метою припинення агресії ворога. Їх вишкіл, духовна і організаторська готовність, дисциплінованість дозволяють утримувати бойову техніку в повній готовності для негайного виконання бойових завдань. Від волі людини і в першу чергу від волі командира, який займається бойовим хортингом і постійно працює над собою, залежить ступінь оволодіння складною і дорогою бойовою технікою, ефективність застосування її в сучасному бою.

Від стану людського фактора, і особливо від рівня підготовки командних кадрів за системою бойового хортингу, у величезній мірі залежить вибір способів ведення збройної боротьби, їх новизна і різноманітність, а також найбільш ефективні прийоми використання бойової техніки. Тут проблема вибору командиром військового підрозділу того чи іншого рішення дуже важлива, оскільки його швидкий своєчасний вибір може докорінно вплинути на результат певної бойової ситуації або військової події.

Якщо взяти війну в цілому, то і тут людський фактор відіграє провідну роль. Люди висувають політичні цілі війни, планують і застосовують ті чи інші засоби збройної боротьби, диктують умови переможеному. Все це дає підстави стверджувати, що на рівень бойової потужності армії, де функціонує система «людина – бойова техніка», вирішальну роль грає людина, людський фактор. Тому система бойового хортингу впливає на рівень всебічної підготовки саме людини.

Безумовно, без техніки сподіватися на перемогу в сучасній війні не доводиться. Її роль велика, і вона ще більше зростає в умовах сучасного науково-технічного прогресу. Однак бойова техніка є як би продовженням, збагаченням, посиленням органів людини. Вона лише примножує сили людей, багатократно розширюючи межі можливого, а людський фактор, через навички бойового хортингу, втілює ці можливості у дійсність.

При рівному технічному оснащенні або навіть трохи поступаючись у ньому, рукопашну сутичку або військовий бій виграє сторона, що володіє більш якісним, ніж у супротивника, особовим складом підрозділів, який має високу мотивацію до перемоги та володіє людським фактором.

Оскільки бойовий хортинг виявляє і висловлює діяльнісний бік людей, виникає питання: чи є межа або міра активної, творчої, ініціативної діяльності людини або цей процес безмежний? Інакше кажучи, мова йде про ступінь свободи людини, людського фактору. Стосовно до військової справи проблема полягає у визначенні ступеня свободи такого додатку людського фактору, як командні кадри. Іноді в звичайних міркуваннях можна почути: жорстка регламентація військової служби позбавляє офіцера можливості вільного вибору.

Поняття свободи важко уявити без її взаємодії з необхідністю і її пізнанням. Дійсно, людина здійснює свою діяльність, виявляє свою свободу не в порожнечі, а в оточенні і під впливом різних явищ дійсності, що знаходяться у закономірному зв'язку і виступають як необхідність. Тому сприйняття такої свободи в її зв'язку з необхідністю не завжди однозначно і загрожує крайнощами.

Бойовий хортинг привчає військову людину протистояти збивальним факторам. Діалектичний зв'язок свободи і необхідності набагато глибше, повніше, багатше, ніж здається на перший погляд. Цей зв'язок має під собою глибокі, в тому числі і загальнобіологічні основи. Наприклад, кожен тваринний організм має вроджену, об'єктивну, генетичну програму, необхідність. Разом з тим він пристосовується до навколишнього середовища. У соціальному житті, в тому числі і у військовій справі, все складніше.

На шляху до свободи людина має оволодіти реальним світом. Це означає, що вона повинна діяти, здійснювати результативну для себе діяльність. Але для того, щоб така діяльність могла мати місце, воїну належить досягти глибокого пізнання дійсності на рівні встановлення закономірних, тобто, необхідних зв'язків у ній. Отже, ця свобода спирається на пізнання об'єктивної необхідності, здатності людини діяти у відповідності зі своїми інтересами і цілями.

Для будь-якої людини, яка займається бойовим хортингом, в тому числі і для бойового командира та солдата, бути вільним, а значить: вміти пізнавати необхідність; спираючись на це пізнання, виробляти правильні цілі, вибирати і приймати обґрунтовані рішення не з примусу, а згідно своїх переконань; на практиці втілювати їх у реальність. Свобода спортсмена бойового хортингу, військової людини, воїна включає не тільки об'єктивні, а й суб'єктивні аспекти. Це має назву – внутрішня свобода. Ці загальні положення повною мірою відносяться і до свободи командира, але наповнюються специфічним змістом.

В основі свободи бойового командира знаходиться пізнання необхідності. До неї, перш за все, відносяться: закони природи, закони суспільних відносин людей, закони тілесного і духовного буття самої людини, закони війни, цілі озброєної боротьби, мета військової справи в цілому. Остання група законів найбільш безпосередньо впливає на прояв волі бойового командира, як в мирний, так і у воєнний час.

Система бойового хортингу у військових частинах пропагує ці групи законів – найглибші і фундаментальні пласти, складові свободи командира і солдата. Вони осягаються у процесі вивчення різноманітних наук: анатомії, біології, соціології, педагогіки, психології, філософії, військової науки тощо. Але в повсякденній практичній дійсності воїн має справу і з іншим пластом обов'язків у вигляді конкретних речей, предметів, природних умов, матеріальних засобів для досягнення поставленої мети тощо.

На основі пізнання, проблем підвищення боєздатності військ у мирний час або в умовах бойової обстановки, воїн набуває можливості на рівні внутрішньої свободи визначати свій вибір в процесі прийняття рішення. Бойова обстановка, наприклад, незважаючи на жорсткі вимоги, надає, тим не менше, багато можливостей. Наприклад, свобода військового командира, який займається бойовим хортингом, якраз і полягає у виборі тих чи інших можливостей, цілей, засобів, прийомів для розгрому противника або, якщо немає таких передумов, для уповільнення або зриву виконання ним бойового завдання. Можна сказати, що за системою бойового хортингу вся діяльність командира – нескінченний вибір.

Відповідальність командних кадрів, які вивчають бойовий хортинг, формується у процесі навчання і виховання, і стає їх властивістю. Таким чином, людина виступає як активна, діяльна істота. Її діяльна сторона в узагальненому вигляді відбивається в понятті «людський фактор». Особлива роль у військовій справі належить командним кадрам. Свобода їх діяльності нерозривно пов'язана з необхідністю і відповідальністю, тому у бойовому хортингу вивчається діалектика об'єктивного і суб'єктивного в бойовій діяльності командира військового підрозділу і його виборі. Бойова діяльність командира, тобто його цілеспрямований вплив на бойову обстановку з метою її розуміння і перетворення для успішних дій своїх військ, залежить від багатьох обставин, в тому числі і від діалектичного взаємозв'язку об'єктивного та суб'єктивного чинників.

Об'єктивне і суб'єктивне в бойовій діяльності командира знаходиться у нерозривному зв'язку, в діалектичній єдності. Бойова діяльність воїна є, з одного боку, об'єктивною, оскільки здійснюється відповідно до об'єктивної обстановки протистояння з противником, об'єктивними законами бойових дій. З іншого боку, вона є і суб'єктивною, бо завжди виступає цілепокладальною діяльністю, у значній мірі обумовленою внутрішніми спонукальними мотивами. В той же час, ці внутрішні мотиви аж ніяк не породжені амбіціями людини, а обумовлені об'єктивними обставинами, бойовою обстановкою, що складається в даний момент.

Закони війни існують об'єктивно, незалежно від свідомості людей, це частина об'єктивного у війні. Але реалізуються вони через діяльність воїнів і їх вибір, які володіють свідомістю, волею, цілеспрямованістю – тобто завдяки суб'єктивному чиннику. Адже кожен бойовий командир, який прагне до перемоги в зіткненні з ворогом, усвідомлено вишукує і аналізує такі можливості, які привели б до досягнення бажаної мети, очікуваного результату. Але цього неможливо досягти без напруження всіх інтелектуальних сил, всього духовного світу особистості.

Через це у методиці бойового хортингу постають такі питання: в якій взаємодії знаходяться об'єктивні закони війни і свідомий, цілепокладальний компонент, свобода волі в бойовій діяльності командира? Історія військово-філософської думки показала, що не всім військовим керівникам вдалося раціонально вирішити цю проблему. Діалектичний підхід за системою бойового хортингу долає всілякі крайнощі. На відміну від законів природи, об'єктивні закони війни, рукопашної сутички, військового бою, граючи визначальну роль по відношенню до суб'єктивного фактору, зовсім не виключають, а припускають свідому діяльність воїна, прояв ним ініціативи, творчості, самостійності, військової хитрості в бою.

Без цього закони бойових дій взагалі не можуть бути реалізовані. Ці закони виражають лише об'єктивну тенденцію розвитку бойової обстановки, ходу і результату бойової операції, а реалізується ця тенденція через волю, сміливість, завзятість, мужність, інтелект воїна, свідомість і цілеспрямованість у бойовій діяльності, при повній напрузі фізичних і духовних сил.

Отже, діалектика взаємозв'язку законів війни і свідомого вибору українського воїна полягає в тому, що, з одного боку, не можна розраховувати на перемогу, діючи всупереч вимогам цих законів. З іншого боку, не можна виключати або принижувати значення свідомої діяльності кожного солдата в бою. Незважаючи на те, що бойова діяльність воїна завжди обумовлена законами бою, він не абсолютно обмежений цими законами і не безсилий перед ними. Він може і повинен впливати на прояв цих законів, здійснювати розумний вибір і цілеспрямовано використовувати їх для перемоги.

Бойовий хортинг вчить кожного воїна уміти виявляти свободу волі в бою. Передумовою і головною умовою прояву свободи волі в бою є глибоке і найбільш повне пізнання законів війни, тобто розширення знань. Лише тоді воїн має свободу того чи іншого рішення на бій, коли він всебічно пізнав закони бою, особливості їх прояву і вимоги, які випливають з них. Не в уявній незалежності від законів природи полягає свобода, а в пізнанні цих законів і знанні можливості планомірно змушувати закони природи діяти для певних цілей.

Це положення повною мірою відноситься і до свободи воїна в умовах бою по відношенню до законів війни. Які ж форми використання законів війни в ході бойових дій? Напевно, це зміна умов, в яких діють ці закони. Закони війни взагалі, і збройної боротьби зокрема, проявляються лише при наявності певних умов. Тому, змінюючи об'єктивні умови, воїн через зміну сфери і сили дії самих законів, направляє цю дію у вигідному для своїх пошуків напрямі.

Наприклад, знаючи, що співвідношення сил на даній ділянці бойового зіткнення з ворогом не на його користь, бойовий командир може змінити це співвідношення шляхом перегрупування чи запровадженням резервів. Тільки в цьому разі закон співвідношення сил запрацює на нього. Особливо сприятливі можливості для зміни умов прояву законів бою виникають у разі застосування сучасних засобів ураження, які можуть привести до різкої зміни співвідношення сил і бойової обстановки в цілому.

У розумінні бойового хортингу, однією з форм використання законів війни є свідомий вибір однієї з багатьох можливостей, які можуть виникнути в бойовій обстановці в результаті прояву одного або декількох законів. Приймаючи рішення, воїн у рамках вимог законів війни може свідомо обрати таку можливість, такий спосіб дій, який буде найкраще сприяти розгрому противника та перемозі над ворогом. Важливою формою використання законів в бою є вміння воїна примусити супротивника порушувати вимоги цих законів. Це може досягатися шляхом правильного вибору тактики: вмілим маскуванням, обладнанням облудних помилкових позицій, демонстрацією відволікаючих ударів, несподіваними, нестандартними діями тощо.

Принципи бойового хортингу у військовому мистецтві

Принципи бойового хортингу у військовому мистецтві – це ті, що випливають із законів війни і законів військової науки, найбільш загальні, основоположні і нормативні положення про способи підготовки і ведення збройної боротьби з метою досягнення успіху в ній. Вони виступають як відображені і перетворені в головах людей вимоги законів війни і бою, як специфічний прояв цих законів. Але за своїм характером принципи бойового хортингу у військовому мистецтві представляють єдність усіх обставин.

З одного боку, вони виражають об'єктивний зміст законів збройної боротьби, абстрагуються від них, а не є продуктом людської уяви. З іншого боку, принципи бойового військового мистецтва суб'єктивні за формою і частково за змістом. Вони не тільки відображають зміст законів війни, а й висловлюють установку, мету діяльності всього особового складу в бойових умовах. Їх формулювання – це результат свідомої творчості людей.

Принципи бойового військового мистецтва за методикою бойового хортингу складаються у результаті безпосереднього відображення законів війни, опосередкованого відображення одного або декількох законів війни крізь призму законів науки, шляхом аналізу бойового досвіду людей. Прийнято виділяти групу загальних і приватних принципів військового мистецтва.

Загальні принципи мають силу для збройної боротьби будь-якого масштабу. До них відносяться наступні принципи: висока активність і рішучість воїна в бою; оволодіння ініціативою та її утримання; завчасне створення і вміле використання резервів; раптовість дій, облік та повне використання духовного фактора; всебічне забезпечення бою; твердість і неперервний контроль над військом.

Ці принципи вимагають від воїна чітких рішень і раціональності при оцінці ситуації або виборі того чи іншого рішення. Приватні принципи проявляються в бойових діях кожного роду військ, у різних масштабах і видах бойових дій, в окремих війнах. Яке місце займають принципи військового мистецтва в механізмі використання законів воїни? На відміну від законів військової науки, які лише констатують наявність істотного зв'язку в збройній боротьбі, і з яких не випливають конкретні практичні рекомендації для воїна, принципи бойового хортингу, військового мистецтва виступають як керівні положення, загальні рекомендації для діяльності воїна у процесі підготовки і ведення бойових дій.

Принципи військового мистецтва представляють собою нормативні правила, які більш безпосередньо впливають на поведінку воїна в бою, ніж закони військової науки. Але принципи військового мистецтва – це не строго детерміновані рекомендації. Тому процес їх використання і застосування носить творчий характер і вимагає від воїна високої майстерності, компетентності і гнучкості мислення.

Основною ланкою в механізмі використання воїном об'єктивних законів війни є бойові настанови, інструкції, в яких конкретизуються, закріплюються вимоги законів бойових дій, законів військової науки і принципів військового мистецтва. Усі настанови є відображенням законів військової науки і принципів військового мистецтва, в яких, в свою чергу, відображаються закони війни.

Отже, свобода волі воїна, який займається бойовим хортингом, відрізняється від звичного для цивільних людей поняття «свобода». У військовому житті інтереси роботи, служби і держави однозначно стоять на першому плані, і воїн у своєму рішенні в першу чергу керується бойовою необхідністю, а потім вже усіма іншими факторами. Це, власне, і відрізняє військову людини від звичайної цивільної особи. Військовий не має права відмовитися від вирішення завдань своєї служби.

Перед лідером у житті часто постає проблема вибору, і тому слід глибоко осмислити, в чому проявляється свобода волі особистості. Від того, які рішення лідер приймає, буде залежати виконання поставленого перед ним завдання і вся подальша діяльність. А це означає, що спортсменам бойового хортингу вже зараз потрібно вчитися тому, як робити свій вибір і як між багатьма рішеннями знаходити правильне. Зрозумівши закони війни, потреби підлеглих, інтереси свої та служби, як слід зваживши їх і оцінивши, можна дати розумну і раціональну відповідь на поставлене завдання і вибрати правильний шлях його вирішення.

Аналіз проблематики показав, що бойовий хортинг як школа воїнів та професійно-прикладне бойове мистецтво є явищем дуже складним, багатоликим і продуманим. Проте, очевидна життєстійкість його бойової традиції, його незвичайна пристосованість до різних соціально-історичних і культурних умов, за незмінної привабливості для сучасної цивілізації.

Школи бойового хортингу історично складалися як спільності, об'єднання, очолювані майстрами бойового хортингу – вчителями, наставниками. Тут існує певна ієрархія, яка визначається рівнем майстерності і духовної зрілості членів школи – майстер, старші та молодші учні. Витоки цієї ієрархії лежать в сімейно-родових підвалинах організації професійних середньовічних об'єднань.

Особистісна основа навчання в школах бойового хортингу, їх внутрішня згуртованість і зовнішня автономність постійно вимагають розробки особливої розгалуженої системи особистісно-професійного відбору учнів, контролю за процесом навчання і оцінки його результатів. Розмірковуючи сьогодні про аспекти життєздатності бойового хортингу, обговорюючи перспективи розвитку цієї традиції, не можна не замислюватися і про те, що саме і в якому відношенні є прийнятним для наших українських сучасників і співвітчизників.

Цілком очевидно, що норми і принципи середньовічної, та ще й різнобічної культури не можуть зберегтися без змін. Досить звернутися для цього до досвіду асиміляції закордонних єдиноборств в Україні. Адже зараз багато прихильників бойових мистецтв інших країн переходить у бойовий хортинг – українське бойове мистецтво. У той же час будь-яка культурна спадщина вимагає дбайливого до себе ставлення. Важливо, відкидаючи минуле, зовнішнє, не упустити вічні, сутнісні, цінності, які мають загальнолюдський сенс.

Бойовий хортинг іноді асоціюється в голові обивателя як небезпечний для здоров'я повноконтактний вид спорту та бойового мистецтва, в якому противники б'ють один одного руками і ногами. Цій думці ми багато в чому зобов'язані численним телевізійним бойовикам, та ще окремим недостатньо вихованим особистостям, які використовують прийоми бойового хортингу в якості демонстрації своєї фізичної переваги над іншими людьми, і тому невірним може здатися твердження, що бойовий хортинг сприяє зміцненню здоров'я і продовженню життя. А тим часом це – саме так. Бойовий хортинг є засобом тренування та оздоровлення людини.

Позитивний вплив на здоров'я занять єдиноборствами відомий досить давно. Ще в середині XX століття в Україні під час проведення медичних оглядів в школах лікарями було відзначено, що діти, які займаються боротьбою і боксом, різко відрізняються від інших учнів кращою фізичною підготовкою, пропорційністю статури і прекрасним здоров'ям. Бойовий хортинг покращує пластичність, збільшує витривалість, швидкість реакції, тренує все тіло і покращує його рухливість. Все це сприяє зміцненню здоров'я і безпосередньо впливає на збільшення тривалості життя.

З усього вищесказаного видно, що заняття бойовим хортингом допомагають людям продовжити життя і зберегти до глибокої старості фізичну активність. Тому з повною підставою можна стверджувати, що бойовий хортинг це не тільки мистецтво ведення сутички голими руками, а й мистецтво довго жити.

Філософська база бойового хортингу ґрунтується на системних принципах, що послідовно випливають один з одного, а саме: принцип освоєння прийомів і перевірки їх на практиці, де головною ідеєю є збалансований підхід до навчання на основі інтелектуального, морально-етичного та фізичного розвитку; принцип максимально ефективного використання енергії тіла і свідомості, який можна охарактеризувати як метод, що сприяє поліпшенню всіх сфер життєдіяльності людини; принцип взаємного розуміння і обміну знаннями, що є соціальним проявом вищого ідеалу бойового хортингу; принцип застосування навичок бойового хортингу не для скоєння зла іншим людям, а тільки в разі необхідності захисту честі і гідності себе і своїх близьких.

Через аналіз попередників і провідників бойового хортингу, нам вдалося з'ясувати витоки філософської бази «шляху українського воїна», а також ступінь її прояву в сучасному бойовому хортингу.

Коріння зародження принципів бойового хортингу лежать у школах військового виховання Київської Русі, Запорозької Січі та інших адміністративно-територіальних формувань бойового спрямування, що розташовувалися на прадавніх землях України.

Останній і підсумковий принцип послідовності від вивчення імітаційних форм до рукопашних сутичок бойового хортингу, був створений, розроблений Єрьоменком особисто, і таким чином було введено у програму навчання комплекси формальних вправ. У формальних комплексах він бачив як прихований сакральний сенс, так і цілком доступну для огляду практичну сторону. Крім форм Єрьоменко ввів і іншу абсолютно нову для бойових мистецтв форму навчання – це вільні сутички за комплексними правилами різнопланових відрізків часу.

Вони з великим успіхом були затребувані фахівцями бойового хортингу, і дозволили їм досягти високих результатів на спортивному поприщі. Але, спортивна сторона в них не виступає в якості ведучої, більш того, бойовий хортинг існує як реальний ефективний засіб практичної підготовки військовослужбовців та правоохоронців до виконання своїх обов’язків. Власне, аналогічна ситуація сьогодні складається і в «світовому» бойовому хортингу, тобто тому бойовому хортингу, який знаходиться за межами України.

Те, що носить ім'я «світовий» бойовий хортинг, елементи підготовки воїна в ньому, практично не можуть бути затребувані за кордоном, оскільки це внутрішньоукраїнська система, зачинена для іноземного користування. По суті, там видно лише «вершину айсберга», причому вершину, яка під впливом часу змінила свої обриси, придбала, нові контури і мало нагадує первісну форму бойового хортингу, який є професійно-прикладним видом спорту українських силовиків.

І все ж, ідеали «шляху українського воїна» бойового хортингу, незважаючи на те, що вони прийшли до нас з далекого минулого, зі світу абсолютно попередньої для нас прадавньої української бойової культури, зрозумілі і застосовні в даний час в будь-якій точці земної кулі. Справжні ідеали бойового хортингу – це високі загальнолюдські ідеали щодо вдосконалення світу.

Розглядаючи в широкому розумінні поняття «бойовий хортинг як спорт», охоплюється власне змагальна діяльність, спеціальна підготовка до неї, а також специфічні міжлюдські стосунки і поведінкові норми, які складаються на основі цієї діяльності. В такому розумінні спортивний шлях у бойовому хортингу постає досить складним багатофункціональним і різноманітним явищем соціальної реальності, яке займає неабияке місце у фізичній і духовній культурі українського суспільства.

Шлях спортсмена бойового хортингу, який тренується на результат, є надзвичайно дієвим засобом фізичного виховання, і по-особливому дієвим фактором формування особистості, що постійно стимулює до самовизначення і самоствердження. У сучасному українському суспільстві бойовий хортинг придбав чимале ідеологічне значення, став національним професійно-прикладним видом спорту України, тому Національна федерація бойового хортингу України планує продовжувати роботу в напрямі подальшого духовно-морального виховання спортсменів.

Сьогодні бойовий хортинг для деякий людей став однією з найважливіших складових суспільного життя. Для них бойовий хортинг – це професія, бізнес, а часом це і політика. Спортсмени, які досягли високих результатів, стають національними героями, кумирами мільйонів: ними захоплюються і пишаються, їхні надбання хочуть наслідувати. А чи багато серед них людей, які є високодуховними, гарно вихованими? Чи може спортсмен бойового хортингу своїми результатами служити Батьківщині? До чого більше призводить бойовий хортинг – до об'єднання або роз'єднання людей? І взагалі чи сумісний бойовий хортинг – не тільки професійний, але й аматорський, побутовий – з благочестивим життям?

Духовне виховання спортсменів бойового хортингу пов'язане з їхньою життєдіяльністю, стремліннями, вподобаннями, постійним вибором шляхів, культурним розвитком, участю у громадському житті, талантами, здібностями, надбанням певного набору ціннісних загальнолюдських якостей та іншими ознаками і мотивами загальнолюдської поведінки, яка у повній мірі залежить від особистого виховання.

Широкий кругозір спортсмена бойового хортингу набувається завдяки навчанню у різних сферах діяльності, читанню літератури, вивченню історії України та зарубіжних країн, різноманітної творчості, віршуванню, написанню статей, оповідань, малюванню картин, заняттю музикою, художнім мовленням, співом пісень різних жанрів, виявленню артистичних і циркових талантів, володінню іноземними мовами, та іншим виявам особистісних талантів. Віршована мова і художня проза є двома типами організації художнього мовлення, між якими часом немає чіткої межі. Деякі явища носять перехідний характер, і їх приналежність до того чи іншого типу художнього мовлення можна визначити шляхом порівняння з іншими явищами.

Бойовий хортинг є національним видом професійно-прикладного спорту військовослужбовців та правоохоронців України, і він має великий вплив на загальнолюдське і військово-патріотичне виховання дітей, молоді та фахівців у цій галузі. Прикладні елементи підготовки спортсменів пропонуються тим особам, які бажають служити у Збройних Силах України та інших силових структурах держави. Бойовий хортинг є одним з найбільш ефективних, масових і молодих видів професійно-прикладного спорту та воїнських мистецтв, який активно розвивається в усіх областях України.

Це бойове мистецтво, що синтезує в собі вивчення техніки прийомів самозахисту, духовних, енергетичних, психологічних аспектів розвитку. Бойовий хортинг однаково ефективний, як загальноприйнята і оздоровча система фізичних вправ, так і прикладна її частина, яка є універсальним засобом особистої самооборони.

Практика бойового хортингу вельми корисна для людей любого віку, незалежно від фізичних даних. Ця система не носить релігійного характеру та однаково доступна для всіх бажаючих. Бойовий хортинг представляє собою синтез воїнських засобів і розділів підготовки, що свідчить про ефективну систему прийомів самозахисту. Крім того, даний вид прикладної підготовки воїна є динамічною формою медитації, яка призвана вирішувати більшість конфліктних ситуацій розумним мирним шляхом.

Бойовий хортинг – унікальне професійно-прикладне мистецтво військовослужбовців Збройних Сил України, що народилося в Україні на початку ХХІ-го століття. В основі бойового хортингу полягає філософія гармонізації внутрішньої енергії людини з оточуючим світом, а також готовність особи до захисту себе, своїх рідних і держави в абиякій екстремальній ситуації.

Формування особистості воїна як людини і професійного фахівця з бойової підготовки, вивчення бойового хортингу відбувається у процесі багатократної практики специфічної техніки самооборони. Бойова техніка при уходах з лінії атаки, виконана в ефективній формі, внутрішньо продумана і зовнішньо відпрацьована, є надзвичайно потужною зброєю проти нападника.

Головна мета бойового хортингу в цьому напрямі – формування здорової, творчої і цілісної особистості людини, її гармонійного існування, а в разі нападу – своєчасної нейтралізації конфлікту через визначену техніку прийомів самооборони і володіння навичками дій в екстремальній ситуації. Можна зазначити, що для занять бойовим хортингом не існує ніяких обмежень і протипоказань ні за віком, ні за станом здоров'я. Це дозволяє працювати з маленькими дітьми, підлітками, людьми, які мають захворювання рухового апарата, які не мають зору, і навіть з відсутністю деяких зовнішніх ознак, внутрішніх органів тощо.

Бойовий хортинг як бойове мистецтво є невід'ємною частиною традиційної воїнської культури українського народу. Знання бойової культури свого народу надає неоціненну допомогу в розумінні історії поколінь, різних верств суспільства, дозволяє висвітлити нитки, що зв'язують минуле і сьогодення, а головне – дає можливість відновити соціально-історичну пам'ять і прогнозувати майбутнє.

У сучасному світі йде масове захоплення різними системами єдиноборств, але молодь у певній мірі не достатньо знає, що у слов'ян, які були прадавніми українцями, була не менш цікава, і навіть більш ефективна система фізичного, соціального і духовного виховання чоловіків – бойова традиція. У дослідницькій літературі проблема української традиційної бойової культури має своє фундаментальне рішення і самостійно ставиться через необхідність готувати українських воїнів до захисту Батьківщини.

Питання традиційної бойової культури України, специфіки регіональних її форм залишаються плідними темами для культурологічних досліджень. У свою чергу Національною федерацією бойового хортингу України створена базова теоретична і методологічна модель такого феномена, як традиційна бойова культура, в тому числі давньоукраїнська. Наявність розрізнених відомостей про традиційну бойову культуру українців у різних сферах гуманітарного знання спонукає фахівців бойового хортингу синтезувати їх, розглянувши традиційне бойове мистецтво як складний і цілісний за своєю природою феномен загальної культури українського народу.

Можлива і реальна трансляція духовно-морального потенціалу, традицій бойового хортингу в соціокультурні умови, в тому числі і в сучасній Україні, за умови врахування їх специфіки. На основі гуманітарного значення діяльності, закріпленої у видах підготовки з бойового хортингу, як професійно-прикладного бойового мистецтва непереможного українського воїна.

При розбіжності гуманітарних значень у бойовому мистецтві і держави (спрямованість, ідеолого-політична та інша система) в Україні відбулося офіційне дозволення занять і викладання (трансляція) бойового мистецтва, закріплене в законодавстві. При цьому, самодіяльний суспільний інтерес до бойового хортингу, як виду професійно-прикладного спорту та бойового мистецтва, тим самим став більш мотивований.

Сам процес передачі бойових знань полягає, в першу чергу, не в переданні їх форми, а розкритті духу, творчих можливостей особистості дітей, підлітків, молоді та дорослих. Разом з тим, подібна акультурація неминуче повинна мати свою специфіку у різних історичних і соціокультурних умовах тієї країни, де вона прищеплюється. Так і є, ця країна – Україна, на землях якої завжди жили войовничі чоловіки, мужні воїни, славні козацькі старшини та отамани, гідні захисники рідних земель.

Вивчення прикладної техніки бойового хортингу (застосування ефективної техніки прийомів сутички в нестандартних ситуаціях – у транспорті, на літньому майданчику, у вузькому коридорі, на відкритій місцевості, у лісі тощо) є елементами засвоєння тілоохоронного і поліцейського варіантів бойового хортингу.

В ході тренувань спортсмен-початківець опановує наступні навички: вчиться орієнтуватися в умовах реальної сутички; зможе універсально застосовувати техніку захватів, ударів, кидків, больових і задушливих прийомів; науково-обґрунтовує основи новітніх методик ведення сутички і захисту від озброєного нападника.

Бойовий хортинг є одним з універсальних напрямів бойового мистецтва. Від традиційного і спортивного напряму, бойовий хортинг відрізняється тим, що породжує універсальні прикладні засоби оборонного характеру як високоефективне воїнське мистецтво, навички якого придатні для застосування на практиці.

У бойовому хортингу основний акцент робиться на досконалість бойової техніки, а також на уміння застосовувати отримані знання на практиці, в умовах агресивної вуличної сутички. На тренуваннях з бойового хортингу спортсмен вчиться швидко реагувати на атаку противника, орієнтуватися в умовах вільної сутички, застосовувати для захисту найбільш ефективні прийоми самооборони.

Філософський аспект, який закладено в широкому розумінні українського мистецтва самозахисту бойового хортингу відходить на другий план під час ведення бойових дій, в екстремальних ситуаціях, моментах необхідності захистити інших, у моментах загрози особистому життю. Необхідність діяти швидко і жорстко під час сутички передбачає застосування бойових прийомів, які іноді можуть нанести адекватному і не зовсім агресивному супротивнику фізичної шкоди, а зловмисному нападнику – значних фізичних страждань.

Проте, це не означає, що бойовий хортинг має лише практичну, технічну і тактичну сторону, оскільки справжнє бойове мистецтво, про яке йде мова (в тому числі і тренувальний аспект бойового хортингу), являє собою систему виховання особистості, самовдосконалення тіла і духу. Тому, в бойовому хортингу духовне виховання, в певній мірі, завжди присутнє, і воно фактично супроводжує весь тренувальний процес спортсменів усіх вікових груп.

Водночас, бойовий хортинг є традиційним бойовим мистецтвом військовослужбовців та правоохоронців, а також специфічним культурним феноменом системи Збройних Сил України та інших силових структур держави. Зараз науковці військової науки в Україні досліджують бойовий хортинг та обґрунтовують необхідність його впровадження у практику підготовки воїнів до військової служби і виконання бойових завдань.

Предметом цього дослідження виступає типологічний вигляд бойового хортингу як традиційного прикладного бойового мистецтва на прикладі української військової традиції та культури. Метою цих досліджень є здійснення культурологічного аналізу процесу виникнення і особливостей розвитку найважливіших форм феномена бойового хортингу, як традиційної бойової культури та елементу явища воїнської культури українського суспільства, необхідного в сучасних умовах для виховання цілісної особистості, здатної до духовно-практичної та матеріальної творчості, а також абсолютно підготовленої до захисту України.

Таким чином, у відповідності з об'єктом, предметом і метою досліджень історії, філософії, педагогіки і психології бойового хортингу визначені завдання дослідження тренувальної діяльності для фахівців цієї галузі:

1) проаналізувати в широкому і вузькому сенсі основні поняття бойового хортингу;

2) розглянути історичний розвиток українського національного професійно-прикладного бойового мистецтва – бойового хортингу, як явища бойової культури української нації;

3) розглянути роль бойового хортингу у розвитку особистості дітей, юнаків, підлітків, допризовної молоді та військовослужбовців діючих військових частин, а також учасників бойових дій, ветеранів війни і Збройних Сил України;

4) охарактеризувати основи української військової сили та її специфічні риси;

5) висвітлити відображення бойового хортингу в культурі і мистецтві;

6) проаналізувати масові всеукраїнські змагання з бойового хортингу, характеризувати їх особливості та можливості популяризації військової справи в Україні;

7) дослідити культурні основи бойового хортингу;

8) розглянути роль бойового хортингу в культурі українського суспільства;

9) показати місце бойового хортингу в системі морально-етичного становлення особистості;

10) розглянути систему бойового хортингу, як засіб реалізації прихованих можливостей людини щодо оволодіння прийомами самозахисту від нападника в реальних екстремальних умовах.

Наукова новизна дослідження бойового хортингу полягає в наступному. У дослідницьке поле культурології включається феномен бойового хортингу як традиційної бойової культури української нації та специфічний комплекс різноманітних форм матеріальної і духовно-практичної діяльності, а також як засіб специфічної бойової воїнської самотворчості.

У дослідженні дається культурологічне трактування понять «військово-прикладне бойове мистецтво української нації», «традиційне бойове мистецтво Збройних Сил України» на базі сформованого дослідницького досвіду щодо розвитку бойового хортингу. Здійснено аналіз сучасних видів підготовки військовослужбовців та правоохоронців засобами бойового хортингу як традиційної бойової культури України, а також встановлена кардинальна відмінність бойового хортингу від стародавніх форм бойового традиційного мистецтва і показана трансформація традиційної бойової спадщини України.

На базі вивчення сучасного змісту бойового хортингу як традиційної бойової культури в структурі загальнолюдської культури України виявлено його роль у культурі українського суспільства, позитивна ретрансляція в життєдіяльність військової людини сукупності переданих з покоління в покоління значущих цінностей, звичаїв, традицій, норм і правил поведінки, які впроваджує бойовий хортинг.

Дослідження засобів бойового хортингу має велику науково-практичну значимість, яка зростає зі становленням культурологічного розуміння традиційної бойової культури української нації, адже бойовий хортинг є також формою фізичного вдосконалення. Інша справа, що люди, які приймають рішення займатися бойовим хортингом, знаходяться на тренуваннях для того, щоб навчитися навичкам ефективно захищати себе і своїх близьких. Але вони мають орієнтуватися у питаннях необхідності та правомірності застосування сили.

Треба розуміти те, що навички бойового хортингу необхідно застосовувати тільки для захисту, а не для нападу, і тим більше – не для скоєння злочину. Звичайно, сила характеру для цього потрібна, але ще важливіше – поняття адекватного застосування прийомів, знання моментів прикладання сили, використання важелів проти нападника, фізична форма, реакція на дії нападника, володіння технікою і тактикою ведення сутички, розуміння системи орієнтування в умовах спонтанного бою, вміння відображати напад від двох або трьох супротивників, комбінувати бойові прийоми самозахисту тощо.

У цьому є основна відмінність бойового хортингу від традиційних спортивних видів єдиноборств. У теперішній час бойовий хортинг виключає застосування тієї чи іншої техніки за встановленими правилами. Напроти, на заняттях з бойового хортингу інструктори вчать комбінувати бойові техніки у залежності від ситуації, що склалася в певний даний момент, застосовуючи такі прийоми, які максимально ефективні в даний момент і у даних обставинах.

Це демонструє те, що бойовий прилад і зміст прикладної техніки бойового хортингу не є для того, щоб зайняти гідне місце на змаганнях, отримати медаль або пояс наступної кваліфікації (ступінь бойового хортингу – rank), а тренування проходять, передусім, з метою вдосконалення навичок самооборони, які можна застосовувати на практиці в умовах реальної сутички з противником.

Для того, щоб говорити про значення та ефективність застосування прийомів бойового хортингу, як професійно-прикладного бойового мистецтва військовослужбовців та правоохоронців, необхідно повністю вникнути в них, прийти до розуміння глибинної суті бойових прийомів. А для цього спочатку потрібно зрозуміти саму суть і значення бойового вишколу воїна. Прикладне бойове мистецтво, яким є бойовий хортинг – це різні системи підготовки і самозахисту, різні методики тренування, але всі вони спрямовані на розвиток, головним чином, автоматично відпрацьованих навичок ведення рукопашної сутички всіма можливими засобами для нейтралізації нападника.

У сучасному світі напруженого життя навички бойового хортингу використовуються як для фізичного, так і для духовного самовдосконалення. Щоденні тренування з бойового хортингу приводять до порядку тіло, допомагають воїну гармонізувати свій душевний стан. Філософія цього прикладного бойового мистецтва відіграє важливу роль у вихованні людини, робить з неї справжнього воїна-переможця. Фізична культура засобами бойового хортингу – діяльність людини, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток спеціальних фізичних здібностей, яка є частиною загальної культури людини, а також частиною культури суспільства.

Основними показниками стану фізичної культури засобами бойового хортингу в суспільстві є: рівень здоров'я і фізичного розвитку людей; ступінь використання фізичної культури у військовій та правоохоронній сфері, галузі виховання та освіти, у виробництві, побуті, в організації вільного часу; характер системи фізичного виховання, розвиток масового спорту, вищі спортивні досягнення тощо.

Таким чином, у світі складається така ситуація, що якщо люди займаються бойовим хортингом, то не відбувається спаду фізкультурно-оздоровчої активності людей після 25 років, як це буває загалом. Люди після університету починають працювати, розвиватися в професійній сфері, але і фізично вміють відпочивати. Це є важливим позитивом, оскільки в іншому випадку ситуація може привести до того, що в найбільш ефективний період трудової діяльності буде спостерігатися згасання фізичних здібностей людини і, отже, погіршення здоров'я і зниження продуктивності праці.

Проблеми розвитку бойового хортингу в Україні вирішуються через розвиток різноманітних форм активності і спортивні змагання. Органи влади України не залишають без уваги ці питання, і постійно прагнуть покращити форми роботи. Також слід виділити позитивні моменти, які вказують на те, що відбуваються поліпшення в області бойового хортингу: існує і реалізується ряд державних програм, пов'язаних з розвитком бойового хортингу за кордоном. Україна намагається активно брати участь в організації та проведенні змагань найвищого рівня в різних країнах світу.

Військово-патріотична програма бойового хортингу

Одним із основних аспектів виховання в молоді особистих якостей у системі бойового хортингу вважається саме патріотизм людини. Тільки справжній патріот України буде готовий її гідно захищати. Відповідно до таких поглядів бойовий хортинг вводить патріотизм на рівень головної національної цінності, високої та необхідної.

Патріотизм являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, поєднує в собі любов до своєї землі, гордість за свій народ, відповідальність за його минуле та сьогодення, готовність до його захисту. В процесі навчання та тренування педагоги бойового хортингу доводять учням, що патріотизм є вищою формою проявлення духовності. У патріотично налаштованого спортсмена завжди з'явиться сила волі та бажання перемогти, навіть у складній ситуації і надмірному навантаженні.

Патріотизм у цьому сенсі являє собою моральний фундамент особистого самовиховання, суспільної та державної розбудови, використання впливових важелів національної виховної ідеї бойового хортингу. Це є однією з першочергових умов ефективності функціонування системи соціальних і державних інститутів у нашій країні.

Без вирішення питання створення ефективної системи військово-патріотичного виховання неможливий подальший стійкий суспільний розвиток і забезпечення безпеки українського народу, держави й особистості в фізкультурно-спортивній, культурній, політичній, економічній, соціальній, духовній, військовій та інших областях. Задля плідної роботи та успішного виховання людини, здатної захистити себе і свою сім’ю, свій дім і свою Батьківщину, організація бойового хортингу розробила паралельно зі спортивною, прикладною та оздоровчою роботою певні методики з військово-патріотичного виховання дітей та молоді.

Вирішення вказаних завдань система бойового хортингу ґрунтує на визначенні ідеологічних засад сучасного військово-патріотичного виховання, формуванні нового ідеалу сильного українця з урахуванням необхідності поєднання у виховних процесах індивідуального та суспільного елементів, на формуванні спільного національного характеру та спільного спортивного національного духу, на впровадженні ефективної фізкультурно-спортивної, історично й ідеологічно перевіреної системи військово-патріотичного виховання, що відповідає перспективним інтересам українського воїнства, а також принципам біологічного та культурно-національного самозбереження, слідування етнічному поклику крові та патріотично налаштованим традиціям українського бойового хортингу.

Бойовий хортинг у цьому питанні є позитивним прикладом, навіть для інших держав, існування комплексної системи виховання молоді, основні принципи якої ґрунтуються на засадах відповідності існуючої концепції державного будівництва, пануючого у сучасний період релігійного вчення, світогляду народних мас та історичним вимогам часу.

Військово-патріотичне виховання та спортивно-прикладна підготовка учнів на козацько-лицарських історичних традиціях – один із пріоритетних напрямів у діяльності клубу чи спортивної секції з бойового хортингу. Патріотичне виховання спрямоване на формування та розвиток особистості, яка володіє якостями громадянина – патріота України та здатна виконувати цивільні обов'язки в мирний і воєнний час.

Саме шкільні роки – це та пора, коли закладаються основи фундаментального здоров'я на все життя. Рух, гімнастика, спортивні ігри стимулюють формування позитивних якостей юних спортсменів бойового хортингу: мужності, звитяги, цілеспрямованості, наполегливості, сміливості, рішучості, вміння долати труднощі.

Учні бойового хортингу потребують активних дій, що приносять величезну радість, задоволення та водночас дають заряд бадьорості на довгий час. Захисники України мають бути фізично підготовленими, їм необхідні глибокі знання, висока загальна культура. Процес виховання майбутнього захисника України є, перш за все, організацією способу життя молоді, наповненого патріотичними прагненнями.

В патріотичному вихованні підростаючого покоління грає велику роль спілкування з ветеранами війни, учасниками бойових дій, військовослужбовцями, працівниками правоохоронних органів, які запрошуються на свята та виховні заходи в спортивні секції бойового хортингу. Спілкуючись з ветеранами війни та праці, слухаючи їхні спогади, знайомлячись з реліквіями народного подвигу, учні опановують величезним духовним багатством і прагненням до захисту України.

Програма військово-патріотичного виховання бойового хортингу в закладах освіти є системою комплексного типу, що передбачає різнопланову навчальну діяльність, закріплення знань з курсу Захисту України, фізичної культури та вивчення прийомів самозахисту, основ медицини, географії, біології, підтримки і укріплення здоров'я, а також здобуття практичних навичок самооборони для використання в повсякденному житті та в екстремальних умовах.

Мета військово-патріотичного виховання засобами бойового хортингу: національно-патріотичне виховання підростаючого покоління, формування особистості патріота і громадянина, стійкої мотивації на необхідність безпечної життєдіяльності та здорового способу життя, уникнення шкідливих звичок, придбання та закріплення навичок дій у небезпечних ситуаціях побутового та громадського характеру.

Завдання військово-патріотичного виховання засобами бойового хортингу: оволодіння основними навичками збереження особистої та колективної безпеки, надання само- і взаємодопомоги в екстремальних ситуаціях, зміцнення морально-вольового стану та фізичного розвитку учнів, ознайомлення з основами рятувальної справи, надання загальної та спеціальної фізичної підготовки для служби в підрозділах силових структур держави – у Збройних Силах України, підрозділах Міністерства надзвичайних ситуацій України та Міністерства внутрішніх справ України, виховання екологічної культури учнів, активна участь у діяльності організації бойового хортингу як в Україні, так і за її межами.

Відповідно до програми військово-патріотичного виховання засобами бойового хортингу проводиться робота з накопичення навчально-методичної бази, а також існують різні форми проведення занять: теоретичні заняття різноманітного виховного напряму; практичні навчально-тренувальні заняття з виду спорту; тренування з прикладного розділу бойового хортингу; туристські подорожі, відвідування історичних місць, а також місць козацької слави; участь у календарних спортивних змаганнях.

Програма військово-патріотичного виховання бойового хортингу учнів закладів загальної середньої та позашкільної освіти розраховано на два рівні навчання:

початковий рівень для дітей від 6 до 13 років (діти 6–7 років, молодші юнаки 8–9 років, юнаки 10–11 років, старші юнаки 12–13 років), який є поверхневим сприйняттям проблеми, але характеризується знанням українських традицій і зацікавленістю дітей у патріотичному вихованні через пісні, вірші, оповіді, зустрічі з дорослими відомими людьми тощо;

основний рівень для юнаків і дівчат від 14 до 17 років (кадети 14–15 років, юніори 16–17 років), який характеризується помітним розумінням тематики і необхідністю самовиховання, здатністю учнів позитивно сприймати і додатково, до техніки бойового хортингу, вивчати такі дисципліни:

військова підготовка, стройова дисципліна, вогнева підготовка (за можливостями закладу освіти);

прикладний розділ бойового хортингу, основи самозахисту, прикладна фізична підготовка, гімнастика, акробатика, метання, спортивні ігри;

безпека життєдіяльності та цивільний захист особи;

топографія, туризм, спортивне орієнтування;

етнічні бойові та оздоровчі традиції козацтва.

В процесі проведення вказаних занять тренери-викладачі з бойового хортингу підкреслюють надзвичайну роль позитивних особистісних якостей своїх учнів, тим самим проводять масову популяризацію в справі патріотичного виховання і формування у дітей та юнацтва позитивного образу захисника України. З цієї точки зору надзвичайно яскравий приклад української героїки, сили духу, організованості являє козацтво. Козацька доба принесла як самій Україні, так і світу нову, виключно ефективну, багаторівневу систему загального та військово-патріотичного виховання.

Бойовий хортинг як прикладна та виховна система по своєму духу і поглядам підходить і позитивно сприймається козацькими організаціями в Україні. Організація бойового хортингу плідно співпрацює з козацтвом, тому що, завдяки унікальній системі військового, загальноосвітнього, патріотичного вишколу, сьогодні козацтво зберігає власну самобутність і внутрішню життєву силу, утворюючи ідейне, ментальне та фізичне підґрунтя відтворення української державності та формування системи безпеки і захисту національних інтересів України. Від роду в рід, із покоління в покоління кожна людина має знати та пам’ятати найдорожче, найсвятіше, заповідальне своєї історії.

Спільно з національно-патріотичними, козацькими та іншими патріотично налаштованими організаціями Національна федерація бойового хортингу України здійснює військово-патріотичне виховання дітей та молоді за наступними методами:

особистий приклад тренера-викладача (діяльність вихователя, який є взірцем для молоді, забезпечує педагогічні та дисциплінарні вимоги системи бойового хортингу;

формування у молодих людей впевненості в суспільній корисності діяльності з підготовки до захисту України;

проведення спортивних змагань з бойового хортингу, семінарів, атестацій, шкіл, таборів;

самопідготовка учнів, що проводиться як процес активного формування та самовдосконалення молодої людини, виховання почуття патріотизму, що реалізується шляхом самозобов'язання, самостійного навчання та самоконтролю.

Певний розділ військово-патріотичного виховання здійснюється у формі лекцій, бесід, розповідей, екскурсій до музеїв військових частин, зустрічей із ветеранами війни, праці та військової служби, походів місцями бойової слави, пошукової роботи, участі в роботі клубів і гуртків військово-патріотичного спрямування у закладах освіти.

Однією з основних форм військово-патріотичного виховання є військово-шефська робота, яка полягає у встановленні та підтримці зв'язків клубів і гуртків з бойового хортингу з ветеранськими організаціями, військовими частинами, вищими військовими закладами освіти з метою проведення спільних заходів із військово-патріотичного виховання молоді, виховання в неї громадянських почуттів і якостей сильної особистості, готової до захисту України.

Велику роль у фізичній підготовці юнаків та молоді до військової служби у Збройних Силах України мають безпосередні заняття бойовим хортингом у спортивних залах. На заняттях з бойового хортингу формуються якості, які необхідні солдатові: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів.

Також дає свої результати відвідування учнями бойового хортингу додаткових занять з викладачами предмету «Захист України». Під час занять із допризовної підготовки спортсмени бойового хортингу знайомляться зі специфікою військової праці, вивчають принципи підготовки до виконання обов'язків солдата, дізнаються про особливості служби у Збройних Силах України, виховують у собі якості, необхідні майбутньому воїну.

Програма допризовної підготовки засобами бойового хортингу дозволяє під час вивчення кожної теми використовувати матеріали з життя воїнів у мирний час і пропагувати на заняттях приклади героїчного минулого українського народу та його Збройних Сил.

На таких заняттях також відбувається ознайомлення учнів бойового хортингу з текстом військової присяги, що дозволяє розкрити важливі вимоги до морально-бойових якостей майбутніх воїнів, формує почуття національної гордості за Збройні Сили України та Батьківщину, яку треба вміти захищати. Під час занять підвищується військово-прикладна фізична підготовка учнів.

Під військово-прикладною фізичної підготовкою в бойовому хортингу слід розуміти вид фізичного виховання, специфіка якого полягає в навчанні рухам і вихованні фізичних якостей, що мають прикладне значення по відношенню до військової служби, а також звичайної трудової та спортивної діяльності. Цей термін використовується тоді, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість у процесі формування фізичних якостей, наприклад, у військовослужбовців або осіб, що займаються бойовим хортингом як специфічним до військової діяльності видом єдиноборства.

Бойовий хортинг як вид бойового єдиноборства є реальною та досконалою професійно-прикладною дисципліною. Результатом фізичної підготовки є фізична підготовленість, що характеризується певними досягненнями у формуванні рухових навичок і фізичних якостей.

Існують також і інші поняття, що є складовою частиною фізичної підготовки. Загальнорозвивальні вправи – це термін, під яким розуміються рухові дії, спрямовані на загальне зміцнення організму і створення основи для освоєння вправ більш високої складності. До таких вправ можна віднести біг, стрибки, гімнастику, найпростішу акробатику, рухливі ігри.

Професійно-прикладна фізична підготовка в бойовому хортингу – це спеціалізований процес фізичного виховання, який має на меті системний підхід до вирішення завдань, пов'язаних зі створенням широких передумов для формування фізичних якостей, необхідних у бойовому хортингу, що знадобляться юнаку в умовах майбутньої служби у Збройних Силах України.

Сюди також входять звичайні оздоровчо-профілактичні засоби: ранкова гімнастика, оздоровчий біг і плавання, дотримання режиму праці та відпочинку, виховання загальних здібностей з координації (спритності), гнучкості, сили, швидкості та витривалості. Спеціальна фізична підготовка, що проводиться зі спортсменами бойового хортингу під час військово-прикладних занять – це спеціалізоване фізичне виховання, яке спрямоване на формування та вдосконалення фізичних якостей і навичок, необхідних для вирішення професійних військових завдань.

Такими завданнями є дії, засновані на прийомах бойового хортингу, наприклад, обеззброєння противника, озброєного ножем, жердиною, лопаткою, палицею тощо. До спеціальної фізичної підготовки відносять такі вправи, як: самостраховка при падіннях, різні акробатичні та гімнастичні вправи, дії з високими швидкісно-силовими характеристиками, але в обсязі спеціалізації бойового хортингу.

З метою успішної виховної роботи у напрямі військово-патріотичного виховання тренер-викладач з бойового хортингу здійснює такі заходи та використовує специфічні до цієї діяльності методи, а саме:

здійснює заходи з військово-патріотичного виховання та планує заходи в позаурочний час;

контролює морально-етичний стан спортсменів і надає їм постійну допомогу, проводить бесіди;

залучає до військово-патріотичної роботи в групу бойового хортингу шефську ветеранську організацію, військову частину, актив батьків та інші патріотичні й козацькі громадські організації;

підтримує постійних контакт з викладачем предмету «Захист України» в організації військово-патріотичної роботи з учнями, а також надає допомогу викладачеві у створенні необхідних умов для оволодіння учнями військовими знаннями та навичками;

планує та організовує роботу щодо військово-патріотичного виховання в своїй групі учнів;

бере участь у проведенні патріотичних заходів у закладах освіти;

забезпечує активну участь спортсменів бойового хортингу в різних заходах із військово-патріотичного виховання;

сприяє підвищенню військових знань шляхом залучення учнів до військово-технічних гуртків, конкурсів, тематичних вечорів, олімпіад та інших заходів, що проводяться в закладі освіти з метою підготовки учнів до військової діяльності;

використовує навчальний матеріал з теоретичного та практичного розділу програми бойового хортингу у позанавчальний час в роботі щодо військово-патріотичного виховання;

керує роботою спортивної секції з бойового хортингу, максимально використовуючи секційні заняття для проведення військово-патріотичного виховання;

допомагає організувати читацькі конференції, вечори, огляди, конкурси, виставки, зустрічі, перегляди фільмів з військово-патріотичної тематики.

За виховною філософією бойового хортингу, військова мораль – це зведення правил моральності, які визначають поведінку воїна в суспільстві, як захисника України. Якщо з цієї ж позиції розглядати питання виховання та вдосконалення особистості в бойовому хортингу, слід спиратися на філософську концепцію про три складові людини – духовну, інтелектуальну і фізичну як про єдине ціле.

Під духовним вихованням слід розуміти моральне виховання, засноване на дотриманні принципів військової моралі.

Під інтелектуальним вихованням розуміється оволодіння знаннями тих наук, що прямо чи опосередковано стосуються військових мистецтв, підготовки до служби у Збройних Силах України, участі у пошуковій діяльності в цій області.

Під фізичним вихованням слід розуміти процес формування фізичних якостей і рухових навичок, необхідних для оволодіння прийомами рукопашної сутички – прикладною технікою бойового хортингу.

Тільки при сукупності зазначених напрямів у підготовці спортсмена та виховному впливі можна говорити про гармонійне виховання спеціаліста в бойовому хортингу. Отже, і питання вдосконалення особистості в бойовому хортингу, яка розуміє необхідність спеціальної підготовки для освоєння початкових військових знань і умінь, розглядається в контексті військово-патріотичного виховання.

Деякі посібники і документальні фільми, які демонструє Національна федерація бойового хортингу України своїм спортсменам, мають державний гриф Міністерства освіти і науки України.

Так, наприклад, документальні фільми військово-патріотичної тематики: «Афганістан. 80-та розвідрота. 20 років поспіль» та «Остання висота Едуарда Єрьоменка» (головна роль – засновник бойового хортингу Єрьоменко Е. А., ветеран 80-ї окремої розвідувальної роти 103-ї повітряно-десантної дивізії у Демократичній Республіці Афганістан) рецензовані лабораторією фізичного розвитку Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, рекомендовані до перегляду на уроках і впровадження у програму предмету «Захист Вітчизни» закладів загальної середньої освіти України.

Ці фільми мають гриф Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах», лист Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1–4/18–3920 від 07.12.2011 р., затверджені комісією із Захисту Вітчизни Науково-методичної Ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (Протокол № 3 від 01.12.2011 р.).

Зважаючи на те, що у кожному закладі освіти конкретний розподіл обов'язків між членами педагогічного колективу визначається з урахуванням інтересів, можливостей, знань окремих учителів, тренерський і викладацький колектив Національної федерації бойового хортингу України бере на себе частину відповідальності разом з викладачами закладу за проведення патріотичних заходів.

У сучасних умовах поряд зі зростанням виховної функції закладів освіти підвищується роль сім'ї у вихованні дітей, підсилюється значення суспільного виховання, тому виховна робота в бойовому хортингу проводиться разом із батьками. Розвинена секція чи клуб бойового хортингу, в якому працює кваліфікований фахівець, у повній мірі може стати центром виховної роботи в мікрорайоні, і широко використовувати допомогу громадськості та батьків у роботі щодо військово-патріотичного виховання учнів.

З метою поліпшення військово-патріотичного виховання в бойовому хортингу проводиться робота з батьками учнів, а саме:

роз'яснення батькам завдань військово-патріотичного виховання учнів;

ознайомлення батьків з основними методами військово-патріотичного виховання у системі бойового хортингу;

залучення батьків до участі у роботі спортивної секції з бойового хортингу, в позакласній і позашкільній роботі в питаннях допомоги в проведенні спортивних змагань, навчально-методичних і кваліфікаційних семінарів, походів, екскурсій, військово-спортивних ігор, бесід зі спортсменами на патріотичні теми, різноманітних форм спільної пошукової і творчої діяльності та допомоги в керівництві секцією.

Різноманітні професійні знання та вміння батьків, їх захоплення при вмілому педагогічному керівництві з боку тренера-викладача з бойового хортингу допоможуть збагатити як фізкультурно-оздоровчу, так і військово-патріотичну роботу з учнями.

Батькам рекомендуємо такі форми та методи військово-патріотичного виховання учнів у сім'ї:

ознайомлення дітей із сімейними бойовими та трудовими традиціями;

бесіди про героїчні подвиги українського народу;

читання та обговорення з дітьми книг на військово-патріотичну тематику;

спільний перегляд героїко-патріотичних фільмів, телевізійних передач;

заохочення дітей до участі в догляді за пам'ятниками та могилами воїнів, надання допомоги інвалідам війни;

розвиток інтересу до військової професії і служби у Збройних Силах України;

моральна підтримка в досягненні результатів у бойовому хортингу, загального здоров'я, фізичної підготовки та загартування дітей.

Досвід роботи передових організацій, клубів, гуртків і секцій з бойового хортингу показує, що військово-патріотичне виховання учнів у дусі постійної готовності до захисту України необхідно проводити систематично, цілеспрямовано і наполегливо. У даному напрямі розроблена система вправ та елементів прикладної фізичної підготовки спортсменів бойового хортингу.

До методики викладання прикладних елементів входить: визначення рівня фізичної підготовленості учнів; розучування та виконання вправ на розвиток сили, швидкості, витривалості; спортивні та військово-прикладні ігри; основи самозахисту; самостраховка; підвідні та підготовчі вправи; поняття про необхідну самооборону, захист від ударів рукою, ногою; нанесення ударів, захвати, звільнення від захватів; розучування елементів бойового хортингу; здійснення захисту від раптового нападу; прийоми боротьби з декількома противниками; тренування у виконанні базової спортивної та прикладної техніки бойового хортингу; прийоми відновлення та лікування при небезпечних ураженнях і пораненнях.

Бойовий хортинг як бойове мистецтво, означає засіб досягнення перемоги над озброєним противником і однією з його методик є вид боротьби без зброї, що означатиме боротьбу неозброєним способом. Проте, насправді в бойовому хортингу відкриваються можливості набагато ширші, різноманітніші. Арсенал прийомів бойового хортингу володіє ефективними і систематизованими способами перетворення будь-якого органу або частини тіла в засіб протистояння озброєному противнику.

Тому кожний підготовлений спортсмен, який серйозно займається цим видом бойового мистецтва, має на озброєнні все різноманіття природних засобів протидії, в числі яких не тільки підготовлені кулаки, але й загартовані ноги, лікті, коліна, і що важливо – відпрацьований широкий арсенал ефективної кидкової техніки.

Ці засоби мають бути відповідно натренованими, щоб у необхідних випадках екстремальної ситуації протистояти нападнику. З їх допомогою спортсмен може нанести один, але потужний і остаточний удар у больову точку на ділянці тіла противника. За весь час свого існування та розвитку, бойовий хортинг завжди був тільки мистецтвом захисту.

Етикетом бойового хортингу в реальному житті спортсменам заборонено застосовувати прийоми для нападу. Спортсмен користується ними тільки при необхідності відображення атак нападників. «Ніколи не застосовуй прийоми бойового хортингу для скоєння зла іншим людям» – така головна заповідь бойового хортингу, яку висловив засновник виду спорту Едуард Єрьоменко, і яку прищеплюють кожному, хто вперше одягнув тренувальний костюм хортовку й почав навчатися прийомам.

Як уже було зазначено вище, вдосконалення – це логічне продовження виховного процесу. Дуже важливо, щоб педагогічна система формування досвідченого спортсмена в бойовому хортингу методично пов'язувала періоди навчання і вдосконалення в процесі багаторічної діяльності, у результаті чого вихований за традиціями бойового хортингу спортсмен назавжди б став принциповим патріотом України, здатним піднятися на її захист, морально, психологічно та фізично бути готовим до служби у Збройних Силах України та інших силових структурах.

З практичної точки зору методика освоєння прикладного розділу бойового хортингу повністю відповідає потребам підготовки молодого воїна до служби, але опинившись у реальній армії, молодий солдат мусить засвоїти багато і швидко, а часу для адаптації до реальних умов служби в нього немає, тому система бойового хортингу прагне максимально залучити ветеранські та козацькі громади до військово-патріотичного виховання і допризовної підготовки молоді.

В цьому напрямі проводиться відповідна інформаційно-популяризаційна робота. Адже у виховній сфері жодна національна програма, указ президента, розпорядження міського голови нічого не варті, якщо в окремій громаді окремий хлопець чи дівчина не відчувають їхньої дії та здорового, сильного духу національної спадщини.

У час надзвичайного розвитку військової техніки, коли кожного дня світове суспільство довідується про нові винаходи у сфері війни, коли майже до нуля зменшується вірогідність випадкової війни та багатократно зростає вірогідність війни планової, цілеспрямованої, надзвичайної ролі набуває сама людина як вирішальний чинник будь-яких питань у суспільних відносинах. Ні найсучасніша техніка, ні навіть найкраще командування не зможуть самі вирішити та подолати наслідки розв'язання війни.

Людина, її сильна воля, її твердий характер, висока мораль є головнішими та вирішальними у боротьбі. Завжди краще воює той, хто принциповий, хто стійкіший морально, твердіший характером і сильніший жертовною любов’ю до України, тому система військово-патріотичного виховання бойового хортингу за підтримки керівництва закладів освіти проводить конкретну роботу щодо залучення дітей та юнацтва у спортивні зали і поступово закладає в них зерно патріотизму, любові до України та готовності до її захисту.

Сучасне призначення бойового хортингу як виду спорту

В Україні та за її межами змагання з бойового хортингу проводяться серед наступних вікових груп: діти хлопці і дівчата 6–7 років; молодші юнаки і дівчата 8–9 років; юнаки і дівчата 10–11 років, старші юнаки і дівчата 12–13 років, кадети і кадетки 14–15 років; юніори і юніорки 16–17 років; дорослі чоловіки і жінки 18 років і старше. Однак, бойовий хортинг – це не тільки спорт вищих досягнень, але і масовий спорт. В Україні сьогодні ним займаються (за різними даними) від 30 до 50 тисяч осіб (загалом у світі задіяні у бойовому хортингу приблизно 100 тисяч осіб).

У розвитку виду спорту складається така ситуація, що якщо люди займаються бойовим хортингом, то не відбувається спаду фізкультурно-оздоровчої активності людей після 25 років, як це буває загалом. Люди після університету починають працювати, розвиватися в професійній сфері, але і фізично, і духовно вміють відпочивати. Це є важливим позитивом, оскільки в іншому випадку ситуація може привести до того, що в найбільш ефективний період трудової діяльності буде спостерігатися згасання фізичних здібностей людини і, отже, погіршення здоров'я та зниження продуктивності праці.

Проблеми розвитку бойового хортингу в Україні вирішуються через розвиток різноманітних форм активності і спортивні змагання. Органи влади України не залишають без уваги ці питання, і постійно прагнуть покращити форми роботи. Також слід виділити позитивні моменти, які вказують на те, що відбуваються поліпшення у сфері розвитку бойового хортингу: існує і реалізується ряд державних програм, пов'язаних з розвитком бойового хортингу за кордоном. Україна намагається активно брати участь в організації та проведенні змагань з бойового хортингу найвищого рівня в різних країнах світу.

Сучасний і популярний професійно-прикладний вид спорту України бойовий хортинг розвиється планомірно і поступово, він як засіб підготовки став системою фізичних вправ, що спеціально підібрані та класифіковані у правила змагань, спрямовані на комплексний або виборчий вплив на певні функціональні системи організму. В бойовому хортингу є дуже привабливі змагальні елементи. В даний час найбільшою популярністю користується основний розділ змагань з бойового хортингу «Рукопашна сутичка». Саме ця система прийомів і фізичних вправ в Україні і за кордоном зараз розвивається найбільш швидкими темпами, неухильно зростає число людей, які займаються бойовим хортингом.

Спортивне змагання є одним з головних видів спортивної діяльності Національної федерації бойового хортингу України та Всесвітньої федерації бойового хортингу. Розвиток фізичних якостей, засвоєння техніки і тактики бойового хортингу, матеріально-технічне забезпечення та багато інших факторів підготовки спортсмена, врешті, знаходять своє вираження у реальному змагальному результаті. При цьому змагання з бойового хортингу не тільки підводять підсумок попередньої підготовки, але і самі є досить дійовим засобом фізичного і психічного розвитку спортсмена.

Спортивні змагання з бойового хортингу, що проводяться по всьому світу, суттєвим чином впливають на розвиток мотивації спортсменів, бажання їх попадати у збірні команди і їхати за кордон, перемагати сильних суперників з інших країн. Призи, медалі, спортивні звання, реалізація тренувальних зусиль, самоствердження та інші стимули впливають на формування та динаміку як всього виду спорту, так і кожної особистості. Об'єктивні змагальні ситуації є при цьому привабливим і ефективним спосіб досягнення високої спортивної мети, і завдяки цьому, мотивація спортсменів набуває більш конкретизованого, цільового змагального значення.

Проведення чемпіонатів світу та Європи, національних чемпіонатів України, формування змагальності як цілої групи мотивів, які спонукають спортсменів бойового хортингу брати участь у змаганнях і прагнути до перемоги, складає важливу сторону підготовки кожного перспективного спортсмена. У спортивних змаганнях часто виникають досить відповідальні, іноді небезпечні для життя та здоров'я екстремальні ситуації, які заставляють діяти спортсменів на межі власних можливостей.

У дослідженні процесу становлення бойового хортингу як оновленого і сучасного професійно-прикладного виду спорту, доцільно виділити два аспекти:

виявлення факторів, що впливають на процес появи новітніх та нетрадиційних методик та оновлення бойового хортингу як виду спорту з використанням інноваційних технологій навчання і тренування;

визначення та характеристика етапів становлення бойового хортингу.

Проведені дослідження дозволяють зазначити, що поява у сучасному соціально-культурному середовищі України національного професійно-прикладного виду спорту бойового хортингу, ефективність процесу його становлення визначається комплексом таких взаємопов'язаних факторів, якими є перелічені нижче.

1. Відродження бойових і спортивних традиції української нації.

2. Державна підтримка.

3. Суспільна корисність.

4. Олімпійська перспектива.

5. Громадське управління.

6. Прикладне значення і широка сфера застосування.

7. Природна доступність.

8. Ефективність техніки і тактики.

9. Соціальна доступність.

10. Позитивна громадська думка.

11. Спонсорська привабливість.

12. Висока конкурентоспроможність.

13. Методичне та кадрове забезпечення.

14. Міжнародне співробітництво.

15. Людський фактор.

Проблема визначення етапів становлення бойового хортингу, як професійно-прикладного виду спорту, безсумнівно, вимагає комплексного соціально-економічного вивчення. Важлива складова останнього – узагальнення досвіду практичної діяльності в даній сфері. Ефективне методичне та кадрове забезпечення занять бойовим хортингом, з одного боку, задовольняє вимогу збереження здоров'я тих, хто ним займається, з іншого – є основою підготовки спортсменів високої кваліфікації.

Становлення бойового хортингу є багатоаспектним процесом взаємопов'язаної діяльності державних і громадських органів управління фізичною культурою і спортом. При цьому провідну роль у визначенні стратегії виду спорту грає Національна федерація бойового хортингу України, зареєстрована Міністерством юстиції України у м. Києві 30 січня 2020 року.

У різних інших видах і розділах бойового хортингу процес їх становлення має безперечну специфіку. Разом з тим, виявлення загальних закономірностей даного процесу дозволяє збагатити стратегію розвитку бойового хортингу, як національного професійно-прикладного виду спорту військовослужбовців та правоохоронців України.

Узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що основними факторами філософського і психологічного характеру бойового хортингу, як виду бойового мистецтва, є його морально-етичні норми. При цьому, загальнокультурні принципи виховання спортсменів, сформульовані на засадах загальнолюдської моралі, відображають взаємозв'язок з військовою підготовкою та трудовою практикою і стимулюють їх моральний, розумовий і фізичний розвиток.

Бойовий хортинг є засобом виховання гармонійно розвиненої особистості. Він допомагає зосередити всі внутрішні ресурси організму на досягненні поставленої мети, підвищує працездатність, дозволяє втиснути в рамки короткого робочого дня виконання всіх намічених справ, виробляє потребу в здоровому способі життя.

Фізична культура кожного спортсмена бойового хортингу є частиною загальної культури суспільства, однією зі сфер соціальної діяльності, що спрямована на підтримку здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини і використання їх, відповідно до потреб суспільної практики. Фізична культура людини засобами бойового хортингу – найширше, збірне поняття. Вона включає всі досягнення бойового хортингу, накопичені у процесі суспільно-історичної практики: рівень здоров'я, спортивної майстерності та обдарованості учнів, науки, творів мистецтва, пов'язаних з фізичним вихованням, а також матеріальні, технічні цінності, спортивні споруди, інвентар тощо.

Під фізичною культурою засобами бойового хортингу розуміють сукупність усіх властивих даному суспільству цілей, завдань, засобів, форм заходів, що сприяють фізичному розвитку і вдосконаленню спортсменів. Сюди входить і загальне фізичне виховання, і активний конкурентний спорт. Фізичне виховання засобами бойового хортингу – це педагогічний процес, спрямований на вдосконалення форм і функцій організму спортсменів, формування рухових навичок, умінь пов'язаних з ними знань, а також на виховання фізичних якостей особистості. Фізичне виховання пов'язане з іншими сторонами виховання спортсменів бойового хортингу – моральним, естетичним, виробничим, трудовим, національно-патріотичним тощо.

Бойовий хортинг як спорт – домінуюча форма прояву фізичної культури спортсменів, і це слово часто вживають як синонім до поняття «фізична культура». Вид спорту бойовий хортинг може розглядатися як система результатів фізичної культури спортсменів, оскільки цей термін означає прагнення до фізичних досягнень на основі норм і правил, тренувань і змагань.

У методиці бойового хортингу термін «спорт» вживається стосовно до різних областей у залежності від того, які цілі ставить перед собою спортсмен, або той, хто бере участь у тих чи інших спортивних заняттях. Це дитячий і юнацький бойовий хортинг, масовий спорт (спортивні заняття під час відпочинку, у вільний від навчання час), а також бойовий хортинг високих досягнень – аматорський і професійний (юніори, молодь та дорослі спортсмени).

Загострення конкуренції на міжнародній спортивній арені зробило бойовий хортинг однією з активних сфер людської діяльності членів федерацій і клубів бойового хортингу у різних країнах світу.

Бойовий хортинг, як і загальна фізична культура спортсменів, які тренуються, об'єктивно є сферою масової самостійної спортивної діяльності. Він служить найважливішим чинником становлення активної життєвої позиції учнів, які займаються у спортивних секціях.

У ряді досліджень встановлено, що в учнів школи або студентів, які включені у систематичні заняття бойовим хортингом і виявляють в ньому досить високу активність, виробляється певний стереотип ефективного режиму дня, підвищується впевненість поведінки, спостерігається розвиток престижних установок на досягнення та високий життєвий тонус.

Вони в більшій мірі комунікабельні, висловлюють готовність до співпраці, радіють соціальному людському визнанню, менше бояться критики, у них спостерігається більш висока емоційна стійкість, витримка, їм більшою мірою властивий оптимізм, енергія, серед них більше наполегливих, сміливих, рішучих та цілеспрямованих людей, які вміють повести за собою колектив.

Цій групі учнівської або студентської молоді більшою мірою притаманні почуття обов'язку, сумлінність, зібраність, самостійність, відповідальність. Вони успішно взаємодіють у роботі, що вимагає сталості, напруги, вільніше вступають у контакти, більш винахідливі, серед них частіше зустрічаються лідери, їм легше вдається самоконтроль і самодисципліна.

Це говорить про ґрунтовний позитивний вплив систематичних занять бойовим хортингом на характерологічні особливості особистості спортсмена.

Водночас, для спортсменів високого класу існують ефективні методики вдосконалення техніки і тактики бойового хортингу. Виховання високого рівня фізичних якостей ґрунтується на постійному прагненні зробити подолання надможливостей для кожного учня, і спортсмен високої кваліфікації може навіть здивувати оточуючих своїми фізичними та вольовими можливостями.

Але для оволодіння навичками такого високого рівня потрібно постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання, дотримуватися тренувального режиму. Основним етапом у вихованні цих якостей є прогресивний період в житті людини 14–18 років – вікова група від кадетів до дорослих (кадети 14–15 років, юніори 16–17 років, дорослі 18 років і старше), протягом якого відбувається закріплення потрібного навчального матеріалу для його подальшого застосування в житті, високопродуктивній праці і виходу на пік спортивно-фізичної підготовленості.

Таким чином, бойовий хортинг для багатьох людей став єдиним універсальним засобом для досягнення самих різних цілей.

Для українських вчених, філософів, педагогів, психологів, релігійних діячів, слов'янських ченців – це метод приведення своєї свідомості та організму в стан, що веде до злиття з ідеалом існування, до довголіття, досягнення просвітлення, тобто – до досконалості і вищої свідомості.

Для воєначальників і воїнів, службовців правоохоронних органів – це метод вдосконалення технічної майстерності заради досягнення перемоги над конкретним ворогом, противником, злочинцем.

Для адептів народних шкіл – це можливість знайти внутрішнє, духовне самовдосконалення і долучитися до духовної традиції пращурів, тим самим здобувши нову форму існування. При цьому для фахівців бойового хортингу не як виду спорту, а як бойового мистецтва, духовне багатство часто стає альтернативою матеріального благополуччя, способом внутрішнього протистояння несприятливому зовнішньому середовищу.

У всіх трьох групах йде вдосконалення прикладної техніки і тактики бойового хортингу – як паралельними курсами, так і пересічними.

Бойовий хортинг як мистецтво українських воїнів – явище дуже складне, багатолике. У ньому існує очевидна життєстійкість бойової народної традиції, її незвичайна пристосованість до різних соціально-історичних і культурних умов, при незмінній привабливості для сучасної цивілізації.

Проникаючи в інші країни, бойовий хортинг частково втрачає початкову цінність і відокремлює головні напрями: національну ідентичність українського одноборства, лікувально-оздоровчу гімнастику, прикладне єдиноборство і особливості ведення рукопашної сутички при абсолютній налаштованості на враження ворога, перемогу над противником, адже ці специфічні методики, зашифровані у генетичному коді українців, за кордоном України впровадити практично неможливо.

Маючи на увазі цю глибинну культурологічну передумову життєздатності бойового хортингу, як мистецтва ведення одноборства, можна виділити найбільш унікальні риси української бойової традиції. Як рід військової професії і системи рукопашної сутички, це бойове мистецтво не є чимось винятковим. Безліч аналогів ми знаходимо в історії різних народів – у прадавніх сарматів, древніх єгиптян, скіфів, слов'ян, скандинавів та інших. А ось те, що бойовий хортинг підняв від рівня просто бойової техніки до рівня військового шляху, зіграло у справі розвитку цього виду бойового мистецтва вирішальну роль, і визначило його загальнокультурну цінність, як фундамент національного бойового звичаю українців.

Ключову культуроутворювальну роль грає в цьому питанні саме виховний потенціал бойового хортингу. Його вплив виявився всепрониклим і проявився не тільки у світоглядних установках, а й у методах психологічної підготовки, в конкретних методиках вивчення та вдосконалення техніки і тактики ведення рукопашної сутички на основі прикладних особливостей українського генотипу та ефективних прийомів бойового хортингу.

Школа бойового хортингу історично склалася як форма спільності, об'єднання, очолювана майстрами-вчителями. Тут існує певна ієрархія, яка визначається рівнем майстерності і духовної зрілості членів школи – майстер, старші та молодші учні. Витоки цієї ієрархії лежать у сімейно-родових підвалинах організації професійних бойових і спортивних об'єднань.

Особистісна основа навчання в бойовому хортингу, його внутрішня згуртованість і зовнішня автономність вимагають розробки особливої розгалуженої системи особистісно-професійного відбору учнів, контролю за процесом навчання і оцінки його результатів, а також перевірки бойових навичок під час реальних рукопашних сутичок на змаганнях всеукраїнського і міжнародного рівня.

Розмірковуючи сьогодні про аспекти життєздатності бойового хортингу, як виду бойового мистецтва, обговорюючи перспективи розвитку цієї воїнської традиції, ми не можемо не замислюватися і про те, що саме і в якому відношенні прийнятно для наших сучасників і співвітчизників. Цілком очевидно, що норми і принципи давніх часів, та ще й іноземної національної культури, не можуть зберегтися без змін.

Досить звернутися для цього до досвіду асиміляції бойового хортингу на сході та заході планети. У той же час будь-яка культурна спадщина вимагає дбайливого до себе ставлення. Важливо, відкидаючи хвилинне, зовнішнє, тимчасове, не упустити вічне, сутнісне, те, що має загальнолюдську цінність, адже бойовий хортинг втілює багаті традиції народів, які жили на землях слов'ян.

У наші дні бойовий хортинг має таку класифікацію сучасних форм: масовий спорт, спеціалізовані методики підготовки, військові професійно-прикладні навички, засоби оздоровлення, методика виховання дітей та молоді тощо. Бойовий хортинг як масове бойове мистецтво, розглядається як народна фізична культура та оздоровча гімнастика для працюючих мас, підростаючого покоління і пенсіонерів. Спеціалізовані прикладні практики бойового хортингу отримали розвиток у військових, правоохоронних, спортивних і медичних закладах вищої освіти, нововиявлених спортивних секціях і клубах.

Військові спеціальні методики підготовки бойового хортингу визначаються, з одного боку, як ефективна система ведення рукопашної сутички, з іншого – система підвищення особистісних якостей військовослужбовців і правоохоронців. Під «іншими» розуміються форми, які можуть знайти застосування у самих широких областях сучасної діяльності людини: фундаментальні дослідження, історія, виховна діяльність, психологія, медицина тощо.

Дзеркало об'єктивно відображає події, саме при цьому не змінюючись. Людина, дивлячись в нього, бачить не дзеркальну поверхню, а своє відображення. Так само справжній кваліфікований майстер бойового хортингу: його характер, істинний образ є таємницею для абсолютної більшості оточуючих. Лише у справжнього майстра, який довів свою техніку до ідеалу, прийом дійсно виходить із серця.

Так, вивчення бойового мистецтва звертається до передачі істинної традиції від учителя до учня. Наставник бойового хортингу – це живе втілення першозасновників школи, а школа забезпечує передачу того внутрішнього таємного могутнього знання, в яке присвячений вчитель бойового хортингу.

Для передачі істинної традиції бойового мистецтва важливо, щоб між учителем і учнем встановилися взаємини глибокої співдовірливості – лише абсолютна віра в учителя допоможе учневі реалізувати прийом, який він осягає. Завдяки вірі, як вищому педагогічному прояву, учень ставиться зі щирою довірою до стилю, який він вивчає, до його істинності та цінності, що закладені у його мудрості. Неподільна віра в бойовий хортинг як стиль, і вчителя задає напрям розвитку, і не дозволяє учневі зійти з істинного шляху.

Зараз бойовий хортинг, як професійно-прикладний вид спорту України, культивується в багатьох територіальних і відомчих організаціях, і регламентується навчально-методичною документацією, що направляє, регламентує та супроводжує навчальну і виховну роботу тренерів. Як комплекс навчальних дисциплін, бойовий хортинг освоюється у закладах загальної середньої, позашкільної, і вищої освіти, які формують професійну освіту фахівців, що регламентується навчальною документацією: навчальними планами, графіками проходження навчальних дисциплін, програмами, посібниками і навіть монографіями.

Крім цього, територіальними та відомчими федераціями з бойового хортингу проводяться короткострокові семінари або курси підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації суддів і тренерів.

Бойовий хортинг, як об'єкт наукових досліджень, функціонує також і у науково-дослідних закладах Національної академії педагогічних наук України. У процесі цієї діяльності формується науковий потенціал, предметне поле, методологія, методи, технологія досліджень і впровадження результатів науково-дослідної роботи щодо розвитку бойового хортингу в Україні та світі.

Бойовий хортинг також покликаний виконувати в сучасному постіндустріальному суспільстві особливу функцію, певною мірою протистоїть тиску техногенного прогресу на людську психіку непосильними фізичними та емоційними навантаженнями, стресами, що скорочують тривалість життя людини. Бойовий хортинг забезпечує «механізми перемикання» для кожної індивідуальності, надає своєрідні «віддушини», наповнивши їх позитивним змістом, позбавляє людей від пошуків «відходу від дійсності», в наркоманію, алкоголізм, «віртуальну реальність» або навіть суїцид.

Ця функція бойового хортингу ставить особливу проблему розвитку особистості не тільки у вигляді основної професійної діяльності, скільки у формі хобі, організації дозвілля або рекреаційної діяльності для кожної людини. Створення непрофесійних, аматорських спортивних спілок і товариств з бойового хортингу виростає до проблеми реалізації насущних прав особистості на захист фізичного і психічного здоров'я в техногенному суспільстві.

Вітчизняний досвід і світова практика свідчать про те, що громадські організації з бойового хортингу мають і здійснюють значний вплив на розвиток фізкультурно-спортивного руху не тільки в межах однієї нашої країни, а й в єдиному світовому співтоваристві, роблячи значний вплив не тільки на хід економічних і політичних подій, а й на оздоровлення міжнаціональних відносин і зміцнення культурних комунікацій між різними націями.

Бойовий хортинг як міжнародний спорт, характеризується в даний час з точки зору гуманістичних ідеалів і цінностей, виступаючи важливим інтегруючим чинником у системі міжнародних відносин, граючи роль своєрідного «посла миру», який сприяє взаєморозумінню, співпраці і проявам доброї волі у встановленні дружніх відносин між різними країнами і народами.

Слід відзначити зростаючу актуальність бойового хортингу як професійного виду діяльності не тільки для спортсменів, а й тих, хто здійснює організаторську діяльність в проведенні спортивних заходів. Об'єктом наукових досліджень з даного питання є еволюція бойового хортингу, як соціокультурного явища від його зародження до сучасного стану, а також комплекс спеціальних і суспільно-корисних функцій на матеріалах Національної федерації бойового хортингу України.

Предметом цих досліджень часто виступає специфіка становлення і розвитку бойового хортингу в різні періоди історії держави під впливом економічних і політичних змін, характер і динаміка розвитку даного виду спорту в Україні та за кордоном, і його місце в повсякденному житті людини і рекреаційній культурі сучасного українського суспільства. Хронологічні рамки досліджень охоплюють усі можливі періоди історії українського народу від його витоків до сьогоднішніх днів.

Сучасна філософія бойового хортингу на сьогоднішній момент охоплює чи не всі проблеми життя людини і суспільства, та активно вирішує їх. Військові люди в українському суспільстві займають особливу нішу, оскільки на них покладено певні обов'язки і відповідальність. Але, поряд з цим, вони обтяжені своїми проблемами, які пов'язані з їх службовою діяльністю.

Вчитися бойовому хортингу потрібно у процесі тренувань – іншими словами, в ході практичних занять під керівництвом досвідченого наставника. Його високоефективними прийомами не можна опанувати самостійно, адже бойовий хортинг являє собою прикладний спеціалізований варіант спортивного розвитку прийомів самозахисту.

Для того щоб досягти майстерності, необхідно знайти майстра, людину, готову спортсмена навчати, і групу учнів, разом з якими було б можна тренуватися. Вибір школи, секції, клубу або спортивного залу бойового хортингу залежить від віку спортсмена, інтересів і умов, але оскільки досвідчених вчителів, педагогів, хватає, знайти зручне місце для тренувань не складе особливих труднощів.

Крім спортивного залу зі спеціальним хортом, м’яким покриттям, гімнастичними матами, борцівським килимом учню буде потрібна хортовка – спортивна уніформа. Тренер бойового хортингу, зазвичай, допомагає новачкам з її вибором і придбанням. Хортовка складається з куртки, брюк і поясу. Вона зшита з міцної бавовняної тканини, і не сковує рухів, тому в ній дуже зручно займатися відпрацюванням прийомів. Це також важлива підмога для виконання захвату і кидка противника. Традиційна хортовка темно-синього кольору, але колір поясу має відповідати кваліфікації спортсмена.

Треба йти в спортивний зал у гарному настрої, приготувавшись зробити у цьому питанні все, що в силах спортсмена. З самого першого заняття спортсмен почне вивчати правила безпеки та етикету в бойовому хортингу. Зазвичай заняття починаються з поклону, покликаного продемонструвати вашу повагу до вчителя, вчення і партнерів по тренуванню, які допомагають спортсмену вчитися. За цим йде розминка і навчання мистецтву безпечного падіння на мат після кидка – самостраховки при падіннях на хорт. Страховки – важливе вміння, яким необхідно оволодіти, перш ніж приступати до вивчення інших елементів навчання, оскільки вони допомагають не отримувати травм при падіннях.

Здатність і вміння впевнено падати звільняє свідомість і розслабляє тіло. Оволодівши цим, можна переходити до вивчення більш складних рухів. Більшість людей бояться падати. Подолати цей страх допоможе лише наполеглива практика. Варіантів страховок існує багато, але, якими б спортсмен не скористалися, йому буде потрібно навчитися падати в будь-якому напрямку – вперед, назад на спину, на бік, через голову тощо. До освоєння техніки кидків бойового хортингу можна переходити лише після того, як він досить впевнено освоїв дії тулуба, рук і ніг, голови у процесі кидка при падінні та у момент безпосереднього зіткнення з поверхнею хорту, килима, гімнастичного мата, підлоги, землі.

Заняття бойовим хортингом підвищать рівень фізичної підготовленості, адже, чим вона вище, тим легше буде займатися бойовим хортингом. Більшість спортсменів доповнюють свої заняття силовими тренуваннями, бігом та іншими інтенсивними вправами. Водночас, ніколи не слід забувати про запобіжні заходи, особливо якщо спортсмен займається бойовим хортингом для загального розвитку. Адже мета занять – набуття здоров'я, а не його втрата.

Оскільки для бойового хортингу характерна динаміка і сила, деякі з прийомів, якщо їх виконувати неправильно, необережно, можуть заподіяти спортсмену несподіваної травми. Небезпечні прийоми не слід практикувати поза наглядом тренера і на непідготовлених людях. Їх потрібно виконувати у групі під контролем тренера, уважно стежачи за діями партнера, на якому проводиться прийом. Словом, до практики бойового хортингу потрібно ставитися дуже серйозно і відповідально.