Світоглядне знання про життя людини філософія бойового хортингу пов’язує з гуманістичними загальнолюдськими цінностями та бойовими й оздоровчими традиціями козацтва. Козацькі традиції мають глибоке історичне коріння та несуть патріотичний зміст великої філософської складової українського народу. Навіть у прадавні часи серед козаків існувало вчення про вміння жити в колективі серед людей. Таке вчення вказує на те, що за традиціями козацтва людина має так жити у суспільстві, щоб могла завжди розраховувати на допомогу, якщо це потрібно, навіть коли стане питання життя і смерті. Такі відношення серед козаків оспівувались у народних піснях та розкривалися у народній творчості. Культурні та бойові традиції нашого народу мали широке філософське забарвлення, що вказує на подальший розвиток народної творчості у поезії та письменництві. Витоки бойового хортингу пов'язані з цією філософією і мудрістю пращурів. У загальному розумінні світоглядне знання про сенс життя можна почати розкривати з обґрунтування необхідності філософських знань для кожної людини.

Бойове мистецтво позбавлене світогляду та філософії перетворюється і зникає в момент падіння попиту на нього. Школи бойових мистецтв у слов’янських народів були і раніше, але під тиском об’єктивних умов вони зникли, осівши в межах окремих козацьких родів. Підіймаючи мову про світоглядно-філософські основи бойового хортингу ми повинні визнати, що однозначно говорити про зміст таких у давніх слов’янських єдиноборствах ми не маємо можливості, і не збережено достатньо писемних джерел окрім поодиноких згадок про надзвичайні бойові якості воїнів-козаків з острова Хортиця. Та ми говоримо про день сьогоднішній, коли ми набули певного досвіду, коли побачили, що побудова бойової системи має ґрунтуватися на глибинних філософських засадах, які йдуть коріннями у бойові традиції українського народу. Практика бойових мистецтв показала, що саме наявність філософського підґрунтя зумовлює цінність єдиноборства, забезпечує його довготривалість, трансформацію та здатність до самовдосконалення. Поставити бойове мистецтво на рівень звичайного тренування і накачування сили м’язів без філософського підґрунтя означає знову втратити бойову традицію.

Бойовий хортинг як бойове мистецтво побудований саме на філософському світогляді, що сприяє самосвідомості. Переоцінити роль бойового мистецтва в процесі формування характеру особистості неможливо. Ця роль на сьогодні особливо посилюється оскільки втрачені єдині ідеологічні пріоритети держави, молодь практично залишена напризволяще. Саме національний вид спорту бойовий хортинг, збудований на загальнолюдському світогляді, може стати в Україні виховною системою дітей, юнацтва та молоді, яка спроможна впливати на розум підлітків, відволікати їх від шкідливих звичок, направляти їх у здорове життя. Множинність філософського знання при цьому характеризує його як світоглядне знання. Світогляд – це система гранично узагальнених поглядів на світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе. Зумовлені цими поглядами життєві позиції людей, їх переконання, принципи пізнання та діяльності, ціннісні орієнтації й ідеали теж належать до світогляду. Все це не просто знання, а й оцінювання людиною світу і самої себе. Ціннісний характер світоглядного знання зумовлений поєднанням у ньому інтелектуально-розумового компоненту з чуттєво-емоційним. Це свідчить про наявність у його змісті постійних спонукань до дій, що й надає його формі характеру життєвої програми, а самому світоглядному знанню – рис переконання. Світогляд – це своєрідна цілісність знання і цінностей, розуму й чуття, інтелекту та дій, критичного сумніву й свідомої переконаності. Бойовий хортинг у цьому сенсі є засобом духовного розвитку та впливовим фактором на формування світогляду людини. Людина не обов’язково має бути сильною фізично для осягнення шляху самовдосконалення. Відповідно до природних даних, не кожного учня бойовий хортинг може наділити міцністю, але кожному може показати, наскільки він уразливий. Може бути, нелегко усвідомити ідею миролюбності за філософією бойового хортингу, так як це вимагає змін всередині, у характері учня, але це єдиний підхід вартий уваги. Неймовірна різноманітність технік і тонкість тактичних засобів бойового хортингу змушують відчувати себе вічним новачком.

Бойовий хортинг може виявитися настільки глибоким, наскільки ви маєте намір його пізнати. Це реальне джерело енергії та розуміння, орієнтир, що направляє кожен аспект вашого життя. Але якщо ви хочете зосередитися виключно на практичних аспектах бойового хортингу, ви можете необачно внести у ваше спортивне життя дещо, про що в кінцевому рахунку ви пошкодуєте, і вам прийдеться знову і знову повертатися до початку пізнання. А багато чого ви так і не зможете дізнатися. Інтегральний характер світогляду спортсмена бойового хортингу передбачає його структурну складність, наявність у ньому різноманітних рівнів, поміж яких насамперед відрізняються такі рівні: емоційно-психологічний, як світовідчуття та пізнавально-інтелектуальний, як світорозуміння. Іноді ще відокремлюють такий рівень, як світосприйняття, до якого зараховують досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів. Можна сказати, що світогляд – це загалом систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та осягнення світу й місця в ньому людини з її життєвими позиціями, програмами, що сприяють її активним діям. Цим самим світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну та спонукально-діяльнісну установки спортсмена бойового хортингу.

Світогляд не зводиться до сукупності готових, раз і назавжди даних істин. Він перебуває в постійному процесі вдосконалення. Теоретичною основою для цього є визнання діалектичного взаємозв'язку абсолютної та відносної істин. Наслідками визнання абсолютної істини мають бути впевненість у принциповій можливості пізнання світу, а відносної – постійні сумніви, пошуки, праця над удосконаленням свого світогляду й терпимість у ставленні до інших. У житті сучасної людини поєднані сенси багатьох культур, що генерують смислову перспективу персонального, особистісного ставлення до життя, що осягається. Можливість і здатність осмислити навколишнє і своє життя з'являється у взаємодії людини із зовнішнім світом, у спілкуванні з іншими людьми і самим собою.

Як у процесі навчання і збагнення навичок бойового хортингу, виховання етичних і вольових якостей особистості, так і у побуті, людина осмислює та наділяє сенсами все, що її оточує, а також власні дії, вчинки, моральне значення своєї діяльності для самоствердження. На певному рівні емоційно-психологічної зрілості особистості в структурі самосвідомості спортсмена бойового хортингу виникає потреба, задоволення якої являє собою складне і необхідне завдання: осмислення буття людини і визначення сенсу власного життя, свого призначення, покликання. Якщо звернутися до філософсько-етичного обґрунтування сенсу людського життя, то виявляється, що багато сучасних уявлень, теоретичних досліджень з цього питання в своїх обґрунтуваннях зводиться до ідей минулого, напов­нюючись конкретним змістом даного історичного часу, його культури. Навіть, у процесі самовиховання у бойовому хортингу, людина привчається аналізувати прийоми і спортивну техніку з точки зору філософії, питань виникнення, а також культурної спадщини пращурів. Античні філософи стверджували, що сенс життя міститься в тих формах і засобах життєздійснення, які облагороджують, підносять людину над її природним існування. Розум, знання, здатність творити добро запобігають стихійній течії життя й упорядковують прагнення і цілі людини. Тому сенс життя вбачається в удосконаленні свого розуму, своїх прагнень і здібностей, як тих, що забезпечують вище благо. Філософсько-релігійне розуміння сенсу життя в середні віки, яке потіснило антропоцентричні погляди античних філософів, зв'язало цінності життя людини з потойбічним, божественним світом і підкорило сенсожиттєвий вибір людини волі богів. Епоха Відродження з новою енергією активізувала проблему обґрунтування сенсу життя реальної людини як творчої індивідуальності, яка здатна бути тим, ким бажає. Питання про призначення людини, значимість її життя, сенс її діяльності незмінно ставить філософсько-етична думка.

Питання про сенс життя, що постає перед кожною людиною, яка мислить, завжди має минуле – в історичному досвіді, і свою новину – у свідомості та самосвідомості конкретної особистості. У пошуках сенсу життя для людини неприпустимі позиції інших, бо це буде не свій, а чужий сенс Безперечно, особистісний сенс не утворюється ізольовано від суспільства, його цінностей та ідеалів, які людина опановує в процесі формування свідомості та самосвідомості. Але вивчити, виховати сенс життя неможливо, а кожній людині потрібний власний життєвий сенс, можливість чого лежить у площині індивідуального бажання, усвідомленого пошуку й утвердження як результату самостійної творчості особистості. Незважаючи на те, що, як свідчать соціологічні дослідження, сенси життя різних людей достатньо типові, кожен з них індивідуальний, неповторний, унікальний за емоційною та змістовою наповненістю, як унікальна і неповторна кожна людина. Сенс життя тісно пов'язаний з головною метою життя людини. Головна чи кінцева мета життя – це стійка, істотна мета, що виражає корінні інтереси особистості, відносно якої всі інші проміжні життєві цілі служать засобом. Мета життя виступає провідним орієнтиром життєвої діяльності, зв'язуючи останню з ідеалом особистості. І саме в цій своїй якості мета життя близька до поняття сенсу життя, але не тотожна йому.

Визначення мети життя – один із засобів усвідомлення його сенсу. Злиття ідеалу і мети надають життю людини сенс Зрозуміло, що з розвитком особи сенс життя може змінюватись. Це зумовлено матеріальними, соціальними, духовними змінами, досвідом, а наслідок – зміна потреб, ціннісних орієнтирів, ідеалів. Матеріальні основи життя грають значну роль у формуванні сенсу життєвих позицій. У сучасній дійсності ми маємо можливість спостерігати як економічна нестабільність у суспільстві та соціальні проблеми, що виникають через неї, деформують життєві орієнтири багатьох людей незалежно від віку і статі. Зміст сенсу життя є своєрідним відбиттям історичних умов і можливостей реалізації людиною себе. За умов обмежених можливостей задоволення елементарних потреб, сучасна людина зневірюється в цінності завдань суспільного прогресу, все більш замикаючись на проблемах життєзабезпечення, розв'язання яких визначає його життєві цілі. Сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо ви­являється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації та стратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу та змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами й об'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обґрунтування свого призначення та покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності та контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення. Маючи сенс життя, людина стає щасливою.

Щастя – це вищий прояв реалізації сенсу життя особистості. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.

В уявленнях про щастя перевагу має емоційний, почуттєвий бік моральної свідомості, що відбиває високий ступінь внутрішньої задоволеності людини всією своєю життєдіяльністю чи окремими її моментами на основі самореалізації особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Визначення нормативного змісту щастя було головним завданням з моменту його виникнення. Мислителі прагнули з багатьох індивідуальних уявлень вивести загальне поняття істинного людського щастя. Хтось вважав, що щастя – зовсім не радість, задоволення, воно – в іншому: у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами, головна з яких – справедливість. Щасливим може бути тільки людина прекрасна душею, справедлива, та, чия душа не зачеплена злом, або, поступившись, прагне звільнитись від зла. Справжнє, істинне щастя – це турбота про свою душу, орієнтація на розум, істину та доброзичливість, прагнення завжди залишатися людиною, зберігати свою внутрішню гідність.

Вважається, що щастя – доброчинність, а найвища чеснота – справедливість. Саме вона – справедливість, є ключем до щастя, справедливість знаходиться у державі що об'єднує всіх людей у єдине ціле, що приборкує індивідуалізм у негативних його проявах і здатна забезпечити щастя. Хтось вважав: краса почуттєвої насолоди, захоплення життям – ось цінності людської душі, яка не вічна, вона розпадається, зникає у вічності, а щастя – явище земне, прижиттєве. Проте, наполягаючи на насолоді, вчені на живу й яскраву стихію почуттів накладали заборони та норми розумного, стверджуючи, що, якщо жити розумно і морально, можна жити приємно. Блаженство і щастя – це шлях до свободи, звільнення від страхів, журби, страждань. Людина має звільнитися від страхів перед невідомим – волею богів, років, долі – і відкрити шлях до віри в себе. Саме власна свобода від страхів і заборон робить людину щасливою. А щаслива людина не буде вершити зла. Найпрекраснішими рисами в людині є служіння обов'язку, вірність йому всупереч пристрасті, рух до успіху. Щастя – це моральна категорія, воно дається людині за моральне та гідне життя. Воно напряму пов’язане з призначенням людини. Призначення людини як розумної, духовної істоти, є в її здатності активно втручатися у зовнішні обставини, підкоряти їх собі, вільно обирати долю, прилучатись до світу людської культури. На цьому шляху людина стикається з безліччю суперечностей, але розум дозволяє не ховатись від них, а переборювати негаразди.

Щастя пробивається крізь муки і страждання, воно активно, діяльно працює для свого здійснення. У прагненні до ідеалу людина все більше наближається до справжнього, істинного щастя. Виведення формули щастя – класична філософська проблема. Множинні спроби реалізації теоретичних схем загального щастя не завершувались успіхом. Нові теоретичні схеми не відповідали потребам більшості. Філософська формула щастя передбачає щастя нелегке, важке, можливість бути щасливим за будь-яких умов життя і приписує тому, хто бажає щастя, остерігатися зовнішніх благ, обмежувати свої потреби, уникати задоволень. Повсякденні ж уявлення про щастя, навпаки, сподіваються на вдачу, щасливий збіг обставин, на досягнення всього, до чого притягує і чого хотілося б мати. Ці два боки щастя завжди співіснують у суспільній свідомості, підтверджуючи і спростовуючи один одного, перетворюючись в особистісних розуміннях. Особливість щастя полягає в тому, що для нього немає рамок, воно завжди нове, несподіване, неповторне, воно в постійному русі та становленні. Розуміння щастя однієї людини не співпадає із розумінням іншої.

Зв'язано це з тим, що щастя суб'єктивне, індивідуальне за формою переживання, але об'єктивне за змістом. Як поняття моральної свідомості, щастя за своїм об'єктивним змістом спирається на деякі загальні уявлення та закономірності щасливого життя, які присутні в суспільному досвіді й безпосередньо впливають на індивідуальні мрії, завдання, ідеали. Наприклад, задоволеність своєю роботою, радість спілкування з друзями, щастя сімейного життя тощо, опосередковуються об'єктивною соціальною та моральною цінністю цих форм людського життя – праці, дружби, сім'ї тощо. Безперечно, щастя – це стан душі. Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш. Очевидно, перше, що обумовлює щастя, це здатність до його відчуття. Бути щасливим – означає бути самим собою, усвідомлювати себе у стані задоволеності життям, окремими його актами, досягненням поставленої мети, що є ознакою глибини і талановитості особистості, тобто здатності бути щасливим. Переживання щастя безперечно пов'язане зі станом піднесення життєвих сил, здібностей, творчого досягнення, втілення життєвого задуму, тобто щастя – почуттєво-емоційна форма можливостей самореалізації особистості, що, у свою чергу, базується на генеральних цілях, сенсах та ідеалах життя. Щастя – це відчуття, усвідомлення й інтегральне позитивне ставлення людини до своєї моральної діяльності на основі власного розуміння сенсу життя, що переживається у вигляді оптимістичного умонастрою, задоволення повнотою свого буття, реалізацією цілей. Сенс життя, щастя, обов'язок – це результати ціннісного засвоєння складних зв'язків, суперечностей, сутностей соціальних і культурних реалій, в яких відбивається моральне ставлення до людини. Відображуючи специфіку буття, творчості і стосунків суспільної людини, вони несуть у собі інформаційне та спонукальне навантаження, що орієнтує людську свідомість на вироблення моральних форм життя.

Не виключенням із цього є і люди, які займаються бойовим хортингом. Кожний спортсмен, який досягає певного успіху, рано чи пізніше починає задумуватися над cутністю свого життя. Перед ним постають прості, але дуже значні питання. Спочатку – як досягнути ще більшого спортивного успіху, перемогти на змаганнях, якими засобами це досягається. Але згодом приходять більш складні питання до самого себе – а що далі, а чи на добро це все, і навіщо взагалі потрібне самовдосконалення засобами бойового хортингу, яке він добровільно обрав на даному проміжку часу. Людина на шляху самовдосконалення у бойовому мистецтві починає шукати сенс в усьому, що робить. Шукати суть речей, які робиш, треба у собі. Ніде в іншому місці вона не живе. Те, що залежить від самого себе, кожний направляє сам. Багато хто вважає сенс свого життя у вседозволеності та грошах, жити для задоволення себе, і потім померти не шкода. Але людина, яка вихована у виді спорту бойовому хортингу, справедливо прагне до більшого – до самопізнання. Розуміння філософії бойового хортингу до такої людини приходить через складні випробування і тести самого себе, фізичні навантаження, змагальну діяльність, поступове фізичне та духовне тренування і збагнення своєї сили та вольових якостей.

Досягнувши певного рівня вольових якостей, людина використовує їх на здолання будь-яких життєвих ускладнень в особистому житті та побуті. В цьому відношенні навіть посередній спортсмен бойового хортингу помічає, які якості сприяють розвиткові особистості, а які навпаки сприяють її деградації. В його житті залишається більше питань, ніж відповідей, але інтерес до розкриття суті, який уже оселився в душі починаючого спортсмена, залучає його до більш активних тренувань і самонапруження, через які він стає сильнішим і вихованішим. Питання починають відкривати двері перед людиною тільки тоді, коли в його душі вже зародилася віра у шлях самовдосконалення. Він перестає буди вражений тягою до шкідливих звичок, стає помірним у вираженні негативних емоцій або взагалі перестає негативно сприймати світ. Свої негаразди та перешкоди життя він починає сприймати як нормальне і помірне випробування, яке йому під силу. Отримавши більший рівень фізичної підготовки на тренуваннях у виховному духовному середовищі бойового хортингу, людина позитивно налаштовується на все своє подальше майбутнє життя. Навіть втрачаючи в житті щось важливе і суттєве, людина навчається роздивиться в цьому новий шлях і шанс до нового життя сповненого смислом і перспективи. Є багато прикладів, коли люди йдуть до цілі накопичення грошей і задоволення, але отримавши це все вдосталь, прийшло ще більше незадоволення. Виникає питання: так скільки ж тобі потрібно мати, щоб ти був щасливим? Розуміння того, що треба змінити відношення до обставин, є важливим рівнем самовдосконалення, бо разом з незадоволенням або після нього можуть прийти такі обставини, які зупинять безглузде життя і поставлять людину перед вибором шляху, обставини, від яких людина вже не зможе сховатися чи зробити вигляд, що проблеми немає.

Реалізація внутрішнього потенціалу людини йде через вчинки. Вчинки мають певні наслідки, далеко не завжди такі як нам хочеться. Доведеться нести відповідальність за власні рішення. В цьому і полягає для конкретної людини принцип філософії бойового хортингу. Приймати рішення хочеться всім, а от відповідальність за них декого лякає. До речі, тут криється основна причина популярності комп'ютерних ігор. Гра дає ілюзію можливості прийняття рішень при повній відсутності відповідальності за їх результат. Який би шлях ми не вибрали у грі, в разі помилки єдине, що нам загрожує це втрачений час і перезавантаження гри з місця останнього запам'ятовування. Більше ні на що неправильне рішення не вплине. Але на шляху практичного розуміння життя та світогляду учня бойового хортингу завжди постає питання сенсу життя, корисності життєдіяльності людини для своєї сім’ї, оточуючих людей і суспільства в цілому.

Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, сутнього і вічного, дає змогу розкривати закономірні зв’язки психології та педагогіки у питанні виховання вольових якостей особистості. Бойовий хортинг включає в себе всі необхідні умови для гармонійного виховання таких якостей своїми засобами, які чітко налагоджені та сформовані у певний виховний закон. Бо що таке закон за своїм принципом? Закон – це відношення між сутностями, найбільш загальний, установлений зв’язок між речами, який повторюється при відповідних умовах і є об’єктивним, внутрішнім, необхідним, загальним і суттєвим. Оскільки філософія займається з’ясуванням цього, остільки вона і має відношення до мудрості. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв’язків, причин, тенденцій розвитку й їх практичного предметного використання. Мудрість – це не що інше, як уміння використовувати знання на практиці – мистецтво жити. Таке мистецтво жити, гармонійне поєднання практики і теорії сповідує філософія бойового хортингу, яка чітко направлена на виховання вольових якостей, гартування тіла і духу учнів, що займаються бойовим мистецтвом.

Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першопочатку і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків. Таким чином, мудрість як філософський феномен – це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з’ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачення наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.

Проблема формування духовності учнів є актуальною в тренувальній діяльності бойового хортингу, належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов'язана з таким поняттям, як формування особистості. В наш час дуже часто можна почути заклики про підняття свідомості людини та виховання справжньої особистості. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Тренеру з бойового хортингу потрібно турбуватися про духовний світ спортсмена, поки він ще малий. Саме тоді, коли так буде працювати в країні система виховання, країна буде бачити дітей і молодь загартовану в спорті, як рушійну силу, що спроможна вирішити проблеми держави не на свою особисту користь, майбутніх лідерів суспільства зі своїми вищими моральними, естетичними канонами й ідеалами. Адже від ставлення до надбань культури залежить духовне оновлення нашого суспільства.

Наше суспільство переживає період стрімких далекосяжних змін, технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій, світову конкуренцію. Все це вимагає дотримання високих моральних чеснот. Тому виховання спортсмена в бойовому хортингу проводиться цілеспрямовано, на культурних і бойових традиціях, через долання фізичних випробувань здійснюється виховання у спортсменів наполегливості й інших вольових якостей, волі до перемоги, проводиться виховання людини, яка б протистояла економічним труднощам, духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню у складний час життя. Бойовий хортинг – це той осередок виховання, який зможе вплинути на учня духовно. Проблема формування духовності свідомих і здорових людей – одна з головних проблем нашої держави. Оволодіння спортсменами бойового хортингу духовними цінностями підносить свідомість особистості на вищий щабель, наповнює життя та діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Саме загальноосвітня і спортивна школа здатна сформувати майбутнє покоління. Роблячи висновки, ми маємо казати про важливість і гармонію внутрішнього світу людини, його фізичний і духовний стан як громадянина держави, підготовленого для корисної професійної діяльності.