Бойовий хортинг – це шлях поваги до батьків, шлях поваги до старших, шлях поваги до людей, це процес перетворення звичайної людини у воїна. Навчання в бойовому хортингу починається з виховання в учнів поваги до традицій стилю та клубу. Дисципліна, патріотизм, уміння вести себе в громадському місці, клубі бойового хортингу, на вулиці, повага до старших, беззаперечне виконання завдань, усе це невід'ємна частина тренувального процесу бойового хортингу. Одним з перших проявів поваги, з якими знайомляться вихованці, є виконання норм етикету бойового хортингу. Новачки зазвичай відчувають себе ніяково, коли їм доводиться класти кулак на серце та виконувати уклін старшим за рангом товаришам. Вони роблять це неохоче, підкоряючись обов'язковим для всіх правилам. Однак поступово виконання поклонів ввічливості та поваги стає звичним і природним, і тоді учень інтуїтивно починає відчувати, що без них йому чогось не вистачає для повного розуміння шляху самовдосконалення. Зрештою, діставшись до вищих ступенів майстерності, спортсмен бойового хортингу усвідомлює, що в цьому ритуалі криється якийсь глибший зміст. Цей зміст зветься повагою та вдячністю. Заняття в принципі починається з уміння поводитися. Причому регулярні фізичні навантаження розвивають і вдосконалюють моральні та вольові якості, такі як: воля і терпіння, наполегливість і цілеспрямованість, працьовитість, уміння зосередитися і зібратися у відповідальний момент, вміння впоратися з хвилюванням, сміливість, бажання бути першим і лідерські якості, повага, ввічливість і вдячність.

Виконуючи уклін, спортсмен, який серйозно відноситься до бойового хортингу, набирає уявний контакт з товаришами по групі і тренером. Кланяючись глядачам під час змагань, він відчуває емоції, відмінні від тих, які переживає при вивченні ударів руками та ногами або підпорядкуванні правилам. У ці моменти він навчається однієї з найважливіших здібностей майстра бойового хортингу – вмінню встановлювати уявний контакт з оточуючими. Він починає відчувати ті невидимі нитки, що пов'язують його з усім світом, і відчуває, як розсуваються часові межі, стираються бар'єри, що розділяють минуле, сьогодення та майбутнє. Він відчуває глибоке внутрішнє розуміння традицій та історії бойового хортингу як бойового мистецтва і власний нерозривний зв'язок з ними. Цьому неможливо навчити, і пояснити це надзвичайно важко. Потрібно особисто це випробувати і відчути, щоб зрозуміти. Повага виникає з цього розуміння наших істинних взаємин з іншими та самим собою.

Повага – це щире визнання найбільшої цінності інших і нас самих. Це почуття взаємне і залежне від відповідних емоцій. Якщо тренер не поважає своїх учнів, то й вони не будуть поважати тренера, і чекати від них цього було б нерозумно.

Щоб встановити в клубі бойового хортингу атмосферу шанобливого ставлення один до одного, необхідно усвідомити цінність і значимість кожного з учнів, незалежно від їхніх фізичних даних, суспільного положення і будь-яких інших індивідуальних чинників, здатних вплинути на формування суб'єктивної думки тренера. Якщо хто-небудь з учнів противиться зусиллям учителя щодо встановлення контакту або прагне відкрито висловлювати свою неповагу, необхідно спробувати поставитися до нього ще більш шанобливо, звертаючись як з рівним. Якщо і це не приносить бажаного результату, треба проявити терпіння. Справжня дружба не може виникнути раптом. А коли вам як учителю вдасться достукатися до душі учня, на власному прикладі починайте показувати йому, що таке шанобливе ставлення. Повазі не можна навчити, її потрібно демонструвати і прищеплювати.

Щоб виховати у своїх учнях почуття поваги до інших, спочатку ви повинні навчити їх слідувати правилам і традиціям бойового хортингу та вашого клубу. Наприклад, відповідно до одного з правил нігті на руках і ногах всіх учнів мають бути акуратно підстрижені. Це правило сприяє вихованню поваги до інших, оскільки гарантує, що під час тренування ніхто з ваших учнів не завдасть своєму партнеру випадкової травми. Завдати своєму товаришеві по групі серйозного порізу при виконанні удару ногою тільки через лінь, що перешкодила коротко підстригти нігті, було б проявом до нього крайньої неповаги. Інше правило говорить, що тренувальна форма учнів – хортовка повинна завжди бути чистою. Це правило вчить спортсменів повазі до самих себе, вимагаючи звертати увагу на свій зовнішній вигляд і підтримувати його в охайності.

Хоча ці правила і не викликають автоматично почуття поваги, вони представляють собою ті віхи, на які орієнтуються учні в побудові взаємовідносин між собою. Звичайно, було б безглуздо очікувати, що тільки лише при дотриманні цих правил у новачка миттєво виникне повага до себе і своїх партнерів. Натомість, воїнські традиції бойового хортингу є саме тими поняттями, що в першу чергу вимагають визнання та поваги.

Виховання в учнях поваги до традицій бойового хортингу – це ідеальна відправна точка для розвитку в них почуття відповідальності перед оточуючими. Всіх учнів секції з бойового хортингу об'єднує знання того, що вони займаються спільною справою – разом вивчають бойовий хортинг. З плином часу з цього усвідомлення спільності виникає дух єднання. У період формування цього загального почуття ви можете сприяти розвитку взаємоповаги між учнями, проводячи групові й індивідуальні бесіди та практичні заняття.

Ще одним моментом, сприяючим розвитку самоповаги кожного учня, є зростання його технічної майстерності та відповідне цьому зростанню сходження за шкалою кваліфікаційних ступенів – ранків. З отриманням кожного нового кваліфікаційного ступеню спортсмен бойового хортингу відчуває законну гордість і все більшу впевненість у власних силах, і в рівній мірі також підвищується його самоповага.

Формування та розвиток почуття поваги – процес довготривалий. Тільки при повному розумінні цього викладачем і учнями вони можуть розраховувати на успіх. Тренер і його вихованці повинні працювати злагоджено для досягнення спільної мети. Зусилля тільки однієї сторони не принесуть бажаного результату. Це процес взаємний. Таким чином, щоб розвинути в своїх учнях почуття поваги, ви повинні поважати традиції бойового хортингу, поважати своїх вихованців і, в першу чергу, поважати самого себе. Ваші учні інтуїтивно відчують, чи заслуговуєте ви на повагу. Якщо учні будуть поважати вас, ви зможете поширити це їх почуття і на досліджуване мистецтво бойовий хортинг, і на саме життя за стінами спортивного залу. А коли кожен спортсмен стане поважати свою сім'ю, друзів і вчителів, ми зможемо з упевненістю дивитися в завтрашній день і бути спокійними за долі вихованців.

Неважливо, наскільки людина багата, втративши свій шлях, вона втратить духовний спокій, який можна знайти тільки дотримуючись істинного людського шляху самовідданості своїй основній справі. Людина, яка розуміє важливість зовнішньої пристойності та правил ввічливості, володіє великим життєвим багатством. Шлях у бойовому хортингу починається з правил ввічливості. Незважаючи на те, що дуже важливо вчитися і тренуватися для оволодіння майстерністю в техніці бойового хортингу, для людини, яка бажає по-справжньому пройти Шлях бойового хортингу, ще більш важливо все своє життя присвятити такому тренуванню, що сприяє придбанню духовної сили.

Для виховання поваги та ввічливості у процес тренування включені такі завдання:

– створити умови для етичного й естетичного виховання, навчання етикету бойового хортингу, ввічливості, опіки та захисту слабких, поваги до старших, чистоти і порядку в спортивному залі, догляду за формою спортсмена бойового хортингу, слідкування за правильністю та красою рухів;

– створити умови для виховання морально-вольових якостей: ввічливості, дисциплінованості, працьовитості, чесності, вдячності;

– привчити до дотримання правил техніки безпеки на тренуваннях, а також по дорозі у спортивний клуб бойового хортингу і назад;

– виховувати дбайливе ставлення до інвентарю й обладнання;

– створити умови для виховання навичок особистої гігієни;

– формувати в учнів позитивне ставлення до людей, які ведуть здоровий спосіб життя, займаються бойовим хортингом.

Серед методів системи духовного і фізичного виховання засобами бойового хортингу особливе місце займає забезпечення не тільки загального фізичного розвитку, а й морально-вольове виховання. Воно розглядається як один з важливих засобів виховання молоді, гармонійно поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість. У бойовому хортингу більше значення надається духовній стороні, ніж техніці виконання прийомів. Тренування означає роботу тіла і духу, та до того ж належну повагу до свого суперника. В глибокому філософському розумінні у бойовому хортингу недостатньо гарно битися на повну міць, головна мета бойового хортингу – робити це в ім'я справедливості. В цьому сенсі бойовий хортинг стає засобом вироблення певного морального кодексу, вчить бути благородним, ввічливим, готовим завжди прийти на допомогу слабкому і тому, хто потребує захисту. Доброта і піднесеність душі в кінцевому рахунку визначають у спортсменові людяність, те, чому майстри бойового хортингу присвячують усе життя та заради чого помножують знання.

Тільки людина високих ідеалів знайде справжній інтерес у заняттях бойовим хортингом, знайде радість у суворих правилах дисципліни та законах спілкування, які накладає на учня етикет бойового хортингу. Бойовий хортинг сьогодні – це історія та філософія, без знання якої учні не будуть мати уявлення про те, чим займаються. Бойовий хортинг – це військові традиції й етикет, не виконуючи які складно виховати в собі особистість і підготувати фундамент для глибоких і осмислених знань.

Ввічливість виробляється в бойовому хортингу як позитивна звичка. Філософський зміст традиційного вітання у процесі навчання бойовому хортингу – уклін етикету, заснований на повазі до старших людей і пращурів. Воїн, який схилився перед традицією пращурів, щиро шанує й почитає те, що вище його. Той же сенс має вітання, яким починають і закінчують кожний двобій, кожну форму, кожний показовий виступ. Це схиляння перед великими знаннями, історією, вищими силами, характером воїнського шляху. Воно розвиває в людині повагу до життя. Це перший крок на шляху до осягнення глибинного самопізнання: перший двобій, який належить виграти, це двобій з самим собою. Вітання виконуються на початку та в кінці заняття. Правильний етикет із поклонами та знаками пошани дуже важливий. У суспільстві той же прояв відвертості і поваги є важливою частиною повсякденного життя. Вчителі й учні вітаються та виконують уклін етикету. Сенс цього привітання виражається в глибокому філософському принципі: перш ніж людина звернеться до мирських справ тренування, вона повинна вшанувати те, що вище і значніше. У цьому випадку попередники бойового хортингу виступають як "вічні вчителі" бойового мистецтва.

Схилити голову перед Вчителем, або перед чим-небудь, визнати щось вище і значніше, ніж ти сам – подібні вчинки виховують у людині, яка займається бойовим хортингом, культуру поважної поведінки та справжнє ставлення до життя і досягнень інших людей. Перша таємниця воїнського шляху полягає у вірі в справедливість, в істинний Шлях, що вказує людині дорогу до успіху, веде до зрілості та мудрості. Будь-яке інше ставлення до бойового хортингу негідне людини і протиприродно. Уклін вчителю бойового хортингу – це вітання, адресоване майстру, людині, яка є хранителем бойових традицій. Вчителем можна назвати зовсім не кожного тренера, хто викладає бойовий хортинг. Так прийнято називати лише людину, яка безоглядно присвятила все своє життя пошукам шляху. Вітаючи його, учень схиляється зовсім не перед конкретною людиною, а перед принципом "вічного вчителя". Це вітання, лише один з виразів покірності перед ідеалом. Уклін перед вчителем потрібний не самому вчителеві, він має стати потрібним учню. Сам по собі вчитель бойового хортингу, як звичайна жива людина, нітрохи не вище свого учня. Він також схиляється перед учнями, і це запорука того, що смиренність проросла в його власній душі майстра і він щиро поважає своїх учнів за те, що вони вибрали його провідником на великому життєвому шляху самовдосконалення.

Уклін на початку та в кінці виконання індивідуальної вправи бойового хортингу, форми, показового виступу, двобою означає вхід і вихід зі стану граничної зосередженості і концентрації вольових зусиль, оскільки психіка людини не може постійно функціонувати в екстремальному режимі. Ритуали в бойовому хортингу є сильним виховним процесом, що впливає на особистість людини і змушує учня підійти до обраного виду як до системи самовдосконалення. Вітання між учнями також практикується під час занять. Молоді учні перед старшими виконують уклін етикету, виказуючи повагу до висоти знань і традицій. Вітання між учнями символізують єдність, цілісність і мають на увазі ті взаємозв'язки, що утримують гармонію. Привітання адресується старшому за кваліфікаційним ступенем бойового хортингу товаришу по спортивному клубу, воно виражає повагу, з якою кожна людина повинна ставитися до подібного собі. Це вітання виконують перед початком занять, перед розучуванням прийомів, комбінацій і після закінчення вправ, перед двобоєм зі спаринг-партнером і по його закінченні, у відповідь на допомогу, надану товаришем по клубу, або зустрічаючи спортсменів чи гостей, які прийшли відвідати спортивний зал. Повага починається з тієї миті, коли учень переступає поріг спортивного залу і кланяється своєму вчителеві. Уклін пpи вході в зал є не просто елементом традиції, а зовнішнім проявом поваги до авторитету та виконується незалежно від майстерності і віку людини. Уклін залу при вході означає внутрішню готовність або вступити в певний режим роботи з повною самовіддачею, або, при виході з залу, щиро подякувати тому місцю й людям, що допомагають просуватися на шляху самовдосконалення. Однак відносини між учнем і вчителем, дійсно є прямим відображенням бойової традиції бойового хортингу. В бойовому хортингу на вчителя дивляться з повагою, учні ставляться до своїх наставників з абсолютною відданістю. Взаємини вчителя й учня нагадують зв'язок між суворим батьком і синами, які повністю підпорядковуються авторитету старшого. Учні клубу бойового хортингу мають прагнути до набуття таких якостей характеру: вірність (вірність народу та любов до Батьківщини, любов до батьків і прихильність до братів і сестер та іншої рідні, відданість шляху та вчителю); ввічливість (повага і любов, вдячність, витонченість); мужність (особиста хоробрість, сміливість, принциповість, твердість і холоднокровність, терплячість і витримка, винахідливість); правдивість (прямота і щирість, чесність, справедливість); простота (скромність і чистота).

Уклін в бойовому хортингу, що означає повагу, повинен йти від серця і добровільно. Спортсмен бойового хортингу повинен мати справжню повагу взагалі до людей і до особистості кожної людини. Разом з цим його ставлення через його дії та фізичне поводження має бути коректним і щирим. Якщо його фізичне відношення і щирість справжні, тоді уклін (повага та вдячність) природно зійде від серця. Дуже важливо, щоб фізичні та духовні аспекти поєднувалися таким чином. У ході власної підготовки, якщо учень завжди пам'ятає про повагу під час підтримки чистого і коректного ставлення та прагне вдосконалювати свій характер, то в результаті сформується повага і здорова адекватна покірність, і у бойовому хортингу або житті не залишиться місця для гордовитості. Тому при вході в спортивний зал бойового хортингу учень також кланяєтеся старшому і друзям-учням. Для тих, хто вивчає бойовий хортинг, якщо тренування починається з поваги, то відносини та поведінка також будуть правильними. Якщо відносини між усіма учнями та тренерами коректні і всі тренуються з повагою та покірністю, то і справжня техніка приходить легко, а повага і щирість будуть сприяти ефективності тренувального процесу.

Виховуючи повагу у своїх учнях, ви побачите як росте їх вдячність вам. Подяка – це не просто гарне виховання, а це особливий позитивний погляд на життя. Уміння бути вдячним приносить наступний успіх, дає змогу людині відчути гарну життєву позицію по відношенню до всього, що оточує. Вдячність – це найбільша чеснота, бути вдячним – це значить мати всі інші чесноти. Не у вихованості та хороших манерах тут справа, а саме в подяці. Як правило, ми буваємо вдячні за яку-небудь послугу, добру справу, допомогу, підтримку, теплі слова, подарунки і привітання та інше, те, що нам приємне і корисне. Останнє ж, прийняте як належне, у житті на жаль, досить часто залишається без подяки. Пропустили вперед, притримали двері, не нахамили, а навпаки, чемно посміхнулися в магазині, ввічливо виписали лікарняний лист або ліки в поліклініці, вчасно доставили замовлення з інтернет-магазину, відмінно виконали свою роботу, хай це й є законною дією, обумовленою трудовим кодексом, обов'язком, але як приємно. Щиро подякувати зможе тільки людина великою душі, гарно вихована. З одного боку можна було б побажати, щоб наше життя складалося суцільно з білих смуг, але невдачі в людини бувають часто.

Існує думка, що неприємності та проблеми ми притягуємо до себе самі для того, щоб стати розумнішими, мудрішими, сильнішими, стати обережніше і досвідченіше. В будь-якому випадку негативний досвід – це навчання, бо, як правило, ми вчимося на своїх помилках. Своя біль завжди болючіше чужої. Так – жахливо, так – несправедливо, так – болісно, жорстоко й образливо. Так, але: є ймовірність, що в подальшому такого не повториться, оскільки, маючи негативний досвід, уже можна робити висновки. Якщо не можеш змінити обставини – зміни своє ставлення до них. Скажіть, дякую! Адже, і це пройде. Ми в силах змінити не тільки своє справжнє, а й своє минуле. Вся справа в нашому ставленні до цього. Є варіант клясти долю, спадковість, невдачливість, нехороших людей і обставини. Є інший варіант – гідно прийняти те, що було, але зміні не підлягає. Прийняти – це погодитися з тим, що неминуче трапилося. Прийняти та відпустити з вдячністю те, що вже сталося, і це минуле. Бо саме наші минулі події відкривають дорогу нашому справжньому майбутньому, в якому, якщо постаратися, можна напевно знайти безліч приводів для подяки. Дякуємо ворогам, бо вони роблять нас сильнішими, дякуємо тим, хто нас любить, бо вони роблять нас краще, та подякуємо тим, кому однаково – нехай будуть для кількості. Якщо спробувати стати вдячним, і обставини стануть більш благосхильними.

Почуття подяки – це емоція людської душі вищого ґатунку. Діти у своєму дитинстві не можуть відчувати почуття подяки до своїх батьків та інших дорослих. Виникнення в душі людини почуття подяки комусь або чомусь знаменує собою успішний процес дорослішання людської особистості і наступлення її зрілості. І біологічний вік тут ні при чому. Далеко не всім дорослим дається цей процес Слабкі та невиховані люди також не здатні відчувати почуття вдячності, це привілей сильної та відповідальної за свої вчинки особистості. Щодо учнів бойового хортингу, то навчити своїх учнів бути вдячними можуть тільки ті вчителі, які самі є вдячними людьми. Час від часу промовляйте вголос своїм учням, за що саме ви їм вдячні. Знаходьте, за що – і промовляйте. Як можна частіше розповідайте своїм учням, яким людям, будь то родичі, друзі чи колеги по роботі, ви вдячні. Пояснюйте учням усі специфічні деталі, чому і за що саме ви вдячні тим чи іншим людям. Це, по-перше, буде означати, що ви – щаслива людина, тому що саме щасливчики відчувають почуття вдячності частіше за інших. А по-друге, це буде явно збільшувати ваші викладацькі шанси виростити вдячних учнів. Подяка дарує багато переваг. Вона знищує негативні почуття – під її променями тануть гнів і ревнощі, випаровуються страх і настороженість.

Подяка руйнує перешкоди на шляху до освоєння знань бойового хортингу. Крім того, подяку викликає щастя, яке саме по собі є потужною цілющою та доброчинною емоцією. Подяка чи невдячність не залежить від законів всесвітнього тяжіння. Якщо одна людина не скаже іншій «дякую», від цього відносини не зміняться. Зміниться щось інше, не менш важливе, але для життя цієї окремої людини. Коли людина досягає щастя, вона близька до досконалості. Коли ми щасливі, нам подобається робити щасливими інших, і це сприяє розвитку доброти та великодушності. Подяка – дар для кожного. Навіть для продовження віку життя необхідно завжди радіти і дякувати за будь-яких обставин. Подібно іншим душевним якостям, подяку можна розвивати цілеспрямовано. Для того, щоб відчувати вдячність, нам не потрібно чекати, поки відбудеться диво, ми можемо розвивати почуття вдячності, розмірковуючи про дари, які нам вже дано. Цим роздумам можна віддаватися хвилину, день, або все життя. Більшість людей відзначають свої дні народження та свята, але ті, що цілеспрямовано розвивають подяку, святкують кожен день. Ми можемо відчувати вдячність за те, що ми щасливі, але можемо і бути щасливі від того, що вдячні. Пригадування допомоги, яку ми отримали від інших людей – особливо, від своїх батьків і тренера з бойового хортингу – це практика, загальна для виховання та філософії бойового хортингу. Подумайте про двох або трьох людей, які були вам особливо корисні. Пригадайте в чому саме й як вони вам допомагали. Може, вони виручили вас у важкі часи, може вони познайомили вас з новим другом. Насправді, неважливий розмір допомоги, неважливо, чи була допомога великою або незначною, простою чи складною. Важливо лише, щоб ви витратили кілька хвилин, згадуючи їх доброту, і дозволили виникнути почуттю вдячності. Подумайте про тих, з ким ви зустрінетеся. Це можуть бути члени вашої родини чи друзі по заняттях бойовим хортингом, які вас поважають і люблять, водії автобусів, що доставляють вас на роботу і з роботи, або прибиральник, який наводить лад у вашій кімнаті. Подивіться, чи не можете ви знайти причину відчувати вдячність по відношенню до кожної людини, з якою зустрічаєтеся. Продовжуйте це протягом усього дня.

Подяка – це чудові ліки від егоїзму. Намагайтеся знаходити причини для подяки по відношенню до всіх, з ким ви зустрічаєтеся. На це не потрібно багато часу, декількох секунд може бути достатньо, щоб згадати якусь їхню якість або подарунок, які ви цінуєте. Так людина стає носієм добрих почуттів і кожна зустріч служить причиною для подяки. Якщо ви відчуваєте до когось ненависть, то ця ненависть бумерангом повертається до вас і висушує вашу власну душу. Невдячність, змушуючи людину не пам'ятати про джерело добра чи не рахуватися з ним, робить людину несприйнятливою і до самого отриманого добра. Навіть отримавши «все на світі», негативна людина не відчуває радості, задоволення від цих дарів, і в підсумку залишається незадоволеною життям. З іншого боку, якщо ви пропонуєте комусь любов, то ця любов спершу наповнює та зцілює ваш розум. Якщо людина це зрозуміла, бажання ненавидіти і поранити починає зникати, в той час як бажання дякувати і допомагати зростає. Це глибоке твердження виховної філософії бойового хортингу про те, як працює наш розум, бо саме даючи, ми отримуємо. І не можна забувати, що подяка більше необхідна вдячній людині, ніж тому, кому вона дякує. Так що подяка важлива не тільки своїм ефектом на інших людей, вона виховує в першу чергу саму вдячну людину, робить її духовно багатшою, чистішою й, як результат – сильнішою. Так подяка виявляється нерозривно пов'язаною з такими поняттями, як доброзичливість і доброчинність. 

Моральна значимість подяки надто висока. Благодійність підносить душу людини. Такий духовно-моральний закон подяки: подяка – творить, невдячність – руйнує. Такий непорушний моральний закон людського життя. Тому на складне філософське питання «за що дякувати» можна відповісти, що дякувати треба не «за що», а «для чого»: для того, щоб у житті множилося число позитивних причин, справ і обставин, завдяки яким у душі людини народжується світле почуття вдячності.

"Енциклопедія бойового хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 2014 р.