При навчанні спортсмена бойового хортингу тактиці ведення сутички слід кожній технічній дії надавати тактичну мету. Питання тактики планування і проведення певної сутички або інших окремих сутичок, відносно тривалих епізодів сутички, повинні підкріплюватися комплексом технічних засобів.

Наприклад, перед спортсменом бойового хортингу ставиться завдання на початку протистояння провести сутичку активно, зближуватися і придушити суперника швидкістю та силою ударів руками в голову. Для цього треба підібрати засоби швидкої та рішучої атаки, попередньо завести суперника на край хорту шляхом маневрування, облудними діями, а потім провести кілька повторних атак серіями ударів і кидком. Можна утримувати суперника на дальній дистанції, для чого потрібно безперервно рухатися, а при його атаці – зустрічати прямими ударами в голову тощо.

Обсяг тактичних дій слід визначати згідно технічної кваліфікації спортсмена бойового хортингу, не пред'являти завищених тактичних вимог, для виконання яких він ще не володіє арсеналом потрібних засобів. Наприклад, не можна вимагати від спортсмена, щоб він вів сутичку на дальній дистанції, якщо у нього слабка маневреність пересування по хорту: він не встигне піти у бік або назад, щоб не підпустити до себе суперника. Не можна також вимагати ведення сутички у великому темпі до того, як у спортсмена бойового хортингу виробиться достатня спеціальна витривалість тощо.

Отже, обсяг тактичного матеріалу повинен надаватися спортсмену з урахуванням доступних йому технічних засобів і рівня його фізичних можливостей. Так, у новачків, які оволоділи небагатьма технічними прийомами, тактика буде примітивною, наприклад: дії тільки прямими ударами та на дальній дистанції, або просте заходження на задню підніжку та скручування шиї суперника.

До тактики спортсменів-розрядників бойового хортингу, які освоїли всі елементи сутички на різних дистанціях, пред'являються більші вимоги, наприклад: уміння вести сутичку з різними за стилем і манерою ведення сутички суперниками. Майстри бойового хортингу можуть удосконалювати дії щодо проведення свого коронного, добре відпрацьованого кидка або серії ударів, прийому, що приносить успіх, наприклад: сильного удару правою рукою в голову та захвата за шию.

Вивчення та вдосконалення тактики має базуватися на анатомо-фізіологічних і психологічних особливостях спортсмена бойового хортингу. Високому, худорлявому, з довгими кінцівками, рухливому на хорті спортсменові за основу слід узяти тактику ведення сутички на дальній дистанції. Невисокий, кремезний з сильними короткими ударами, малорухливий спортсмен бойового хортингу може розраховувати на обігравання на ближній дистанції з переходом у партер після кидка.

В навчанні тактиці необхідна сувора індивідуалізація, заснована на здібностях спортсмена бойового хортингу. Кожен спортсмен має свою манеру ведення сутички, на формування якої впливає низка причин: рухові здібності, фізичні та морфологічні особливості, рівень психологічної підготовленості.

Один спортсмен бойового хортингу добре захищається руками, але маневрує тулубом – недостатньо, тому він вибирає частіше відповідну форму контратак; інший – добре йде піднуреннями, ухиляється, тому його руки вільні для дій у зустрічних контратаках тощо. Тренер, навчивши цим індивідуальним особливостям свого учня, вибирає головний напрям у застосуванні тієї чи іншої тактики. Немає сенсу вдосконалювати тактику контратакувальних дій на випередження спортсмену, реакція якого сповільнена.

Всі техніко-тактичні дії прийнято поділяти на прості і складні.

Під простими тактичними діями розуміють епізод: один спортсмен атакує, інший – застосовує захисні дії та контратаку в повторній або у зустрічній формі.

Складні тактичні дії поєднують у собі серію дій, наприклад: атака першого спортсмена з метою викликати другого на контратаку; в момент контратаки другого перший проводить контратаку, що переходить в активні атакувальні дії.

Спортсмен бойового хортингу має навчитися:

застосовувати для певних тактичних цілей засоби техніки, якими він оволодіває у ході навчання;

будувати плани сутички відповідно до особливостей суперника, обставин сутички;

з самого початку спортивної діяльності кожній технічній дії надавати тактичний сенс: де, коли, і за яких умов застосовувати досліджуваний удар або захист, контрудар у повторній або у зустрічній формі тощо.

Спортсмена бойового хортингу слід навчити різним способам розвідування намірів суперника, розгадування його планів, визначення його манери ведення сутички та улюблених прийомів, а також умінню приховувати власні наміри та непомітно готувати рішучі дії.

Спортсмен бойового хортингу повинен уміти різними способами переривати атаку суперника, в тому числі зупиняти її різкими ударами, втомлювати суперника, зберігаючи свої власні сили, виводити його з рівноваги, сковувати його дії, заважати йому проводити свої кидки та контратакувати.

У правильному виборі тактичних дій спортсмену бойового хортингу допомагає секундант, який спостерігає за ходом сутички та звертає увагу спортсмена на те, чого він не помітив, не робить, і що може принести перемогу. Тактичну підготовку проводять під час вивчення того чи іншого прийому в парах, «двобою з тінню», коли спортсмен бойового хортингу діє на основі уявлень про дії майбутнього суперника. Тактиці ведення сутички навчаються, головним чином, під час навчальної бойової практики в умовних і вільних сутичках.

"Енциклопедія бойового хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 2014 р.